Дзьо

"80% of people die within 20 miles of where they were born"

недоведене віральне твердження

Приємно, коли відповідаючи на запитання "what's your story" співрозмовник згадує краї в яких ти не бував, звичаї про які ти тільки читав і події які вже стали світовою історією.

Дзьо - ровесник моїх батьків. Найстарший з 4 дітей. Він народився в Пекіні в сім’ї вчителів і міг би продовжити сімейну традицію плекання китайської культури якби не маховик історії. Дорога до школи займала годину і щоб він не посіяв проїзний - мама пришила той до куртки. На обід він приходив до своєї тітки - викладача гімназії для дітей китайської політичної еліти. Одного разу вона зустріла його з напів-поголеною головою.

З цього моменту, який увійшов в Історію як Культурна Революція, його життя радикально змінило курс. Будучи класово-невідповідними, його родина швидко втратила свій статус і дохід. Йому довелось змінити школу, а після її закінчення слід було пройти "перенавчання" в колгоспах. 


Вища школа стала недоступною і життя здавалося відвернулось. Просвіт настав зі смертю Великого Вождя. На той момент Дзьо вже 3 роки обробляв землю, доглядав за худобою і відливав деталі на фабриці. Коли Китай знову дозволив вступ до ВИШів і ціле покоління, позбавлене такого вибору, кинулось в приймальні комісії - конкурс на одне місце зріс до 100:1.

Йому вдалось поступити в провінційний університет на факультет обчислювальної техніки. Після закінчення Дзьо було рекомендовано в НДІ Пекіну. За його спогадами - це було дуже цікаве місце - там розробляли всіляку всячину - від ракет до автобусів до ядерного поділу.
Чим далі Китай віддалявся від смерті Великого Вождя, тим більше країна прагнула реформ. Діти високопосадовців відкривали фірми, які дозволяли виїзд спеціалістів за кордон.

Немає нічого нового під Сонцем - сьогоднішні сумнозвісні боді-шопи апробовані Китаєм в 80-тих роках: в обмін на дозвіл працювати в Японії, Дзьо віддавав 30% свого заробітку.
За подіями Тянь Ань Мень він спостерігав з теленовин Японії, а повернувшись довідався що там загинув його співробітник по НДІ. Тоді він прийняв рішення залишити Китай.

Наступні 10 років Дзьо провів в Японії. Вивчив мову, заробив хорошу репутацію і міг би отримати громадянство, якби не упередження до Японії через Другу Світову. Натомість він приїздить в Канаду, їде на 4 місяці в США - застати останні місяці dot-com буму і вертається в Канаду, де 7 років працює на аналог 1С.

Купляє будинок, отримує громадянство і вірить що в Канаді його донька отримає кращу освіту, буде більш самостійною і матиме кращі перспективи ніж в Японії. Натомість реальність вносить свої корективи. Ринок малий, переповнений емігрантами, і посади економістів низькооплачувані.

Події 2001, криза 2008, криза 2012 - серія банкрутств компаній - знайти роботу стає дедалі важче. Дзьо з тім ліда і програміста вищої категорії змушений перекваліфіковуватись на QA.

Є багато відтінків які неможливо передати письмово. Виваженість, стійкість, розважливість. Мотто його життя "важка праця". Сьогодні він з жалем згадує від’їзд з Японії. Але рідко які емігранти оперують абсолютними категоріями "ніколи", "завжди", "обов’язково": після закінчення навчання в Торонто, його донька планує летіти в Японію працювати за фахом.
Цілком може статись так, що зрештою туди переїде і він з дружиною.

Щастя Нам!
Живіть Цікаво.