Думаю буде справедливо сказати, що в кожній компанії де я працював, я підсвідомо прагнув стати її спів-власником. Тільки недавно я зізнався собі у природі своїх прагнень і усвідомив їхню безглуздість. Однак до цього я роками розглядав компанії "знизу-догори", немов "згори-донизу", і здається вигадав як наділити їх вертикальними ліфтами і механізмами для впроваждення ідей з "низових" рівнів.
Почнемо з далека - з корпоративних скандалів: Enron (29 тисяч працівників, $145 млрд доходу) збанкрутувала після корупції вищого менеджменту, Intel (110 тисяч працівників, $71 млрд доходу) на наших очах втрачає ринок [2], Boeing (153 тисячі працівників, $101 млрд доходу) тоне в скандалах через низьку якість літаків.
Такі катаклізми не відбуваються миттєво - для прикладу про нарікання на заміну lead-інженерів і керівників відділів (вихідців з інженерії) на MBA-випускників в Intel я читав ще декаду назад [5]. Згідно з недавніми свідченнями в Конгресі те ж саме відбулось в Boeing, і набрало справді загрозливих розмірів в програмі 737-max [3] [4]. Тобто в корпораціях технічного сектору є прошарок працівників (зазвичай інженерів) які бачать проблему і передбачають її наслідки, однак немають засобів донести свою думку, або ж бути почутими в морі нарікань які долають зусібіч в любій структурі такого масштабу.
Розмір компанії є вирішальним фактором - він диктує механізми її життєдіяності. За вийнятком десятка родинних готелів чи кондитерських які живуть століттями, час пів-розпаду компанії - 18 років [6]. На відміну від таких соціальних організмів як університет, місто чи держава, компанії дуже швидко вичерпують свій "жовтковий мішечок" ідей і процесів, черствіють, старіють і помирають.
У будь-якій сформованій компанії вищий менеджмент володіє монополією на бізнес стратегію і корпоративну тактику. Це зумовлено інтересами власників. Рада директорів, яка з часом замінює засновників, має першочерговим інтересом збільшення короткотермінового прибутку. Про планування не йдеться - з усіх компаній на які я працював жодна не мала 3-річного плану розвитку.
Якщо порівняти місто і компанію, то легко помітити що в корпорацій відсутні вертикальні ліфти. Приміром, заміна менеджера відбувається при переході попередника на підвищення, його звільненні або зміні роботодавця. На противагу, в місті/університеті/державі відбуваються регулярні вибори які приносять зміну керівництва і оновлення доктрин.
Уявімо собі компанію, де б відбувались вибори. За аналогією з іншими великими соціальними організмами, запроваждення внутрішньо-корпоративного виборчого права повинно продовжити тривалість життя компаній і зробити їх більш продуктивними. Виборність керівництва змотивує його дослухатись до "низових" ініціатив. Слід звичайно розмежувати оплату праці від виборності керівництва, щоб не перетворити компанію на колгосп. Для прикладу - розмір зарплатні міг би визначатись кожного півріччя за об'єктивними результатами роботи відділу.
Однак чи варто кожен старт-ап перетворювати у виборчий майданчик? Виборче право це не тільки механізм, це ще й значні витрати, які собі можуть дозволити лише більші компанії. Необхідне дослідження - яка чисельність перетворює компанію з групи однодумців на соціальний організм. Суб'єктивно можна припустити що це межа в 800-1000 чоловік.
По мірі росту компанії, вона може запускати інші соціальні механізми - для прикладу суд: для оскарження корпоративних рішень або результатів виборів.
Підсумовуючи сказане, ми говоримо про певну межу після якої приватні компанії перетворюються в соціальні оранізми, на зразок міст або держав.
Поміркуймо про законодавство. Воно б мало:
- дати визначення соціального організму, його прав та обов'язків
наприклад - виборче право, соціальна відповідальність, внутрішньо-корпоративні механізми оскарження рішень, тощо - визначити градації соціального організму від його розміру, і як наслідок - визначення переходу компанії в соціальний організм;
скажімо - після того як компанія сягає 1000 чоловік і спостерігає подальший ріст, їй необхідно готуватись до "переходу";
надати право і можливість засновникам і інвесторам вивести зароблений капітал впродовж 2 років;
якщо ж "переходу" не відбувається, держава змінює структуру компанії самостійно - описати відносини такого соціального організму з інвесторами і кредиторами
для прикладу - інвестори і працівники спільно формують раду директорів - регламентувати механізми звільнення як окремих працівників так і масові звільнення в результаті чого соціальний організм може деградувати в компанію
- можливо навіть, перевизначити поняття держави як супер-організму [7]
Щастя нам!
[1] https://en.wikipedia.org/wiki/Enron_scandal
[2] https://www.electronicsweekly.com/news/business/samsung-overtakes-intel-no-1-2017-06/
[3] https://www.bloomberg.com/news/articles/2019-06-28/boeing-s-737-max-software-outsourced-to-9-an-hour-engineers
[4] https://www.nytimes.com/2020/01/10/business/boeing-737-employees-messages.html
[5] https://news.slashdot.org/story/11/07/10/132240/have-american-businesses-been-stranded-by-the-mbas
[6] https://www.itproportal.com/features/how-to-predict-the-lifespan-of-a-company-in-one-simple-measure/
[7] https://en.wikipedia.org/wiki/Superorganism
