чарти 2012

Краще в 2012:

Фільми:

• Colorful
• Girl with a dragon tattoo (скандинавський оригінал)
• Zindagi Na Milegi Dobar
• Karigurashi no Arrietty
• Food inc
• Inside job

Придбання:

• 46’ екран
• Після 11 місяців спання на позиченому, ми врешті купили Ліжко і Гарний Великий Матрац
• Кухонний стіл і стільці
• Поставили очищувач і зволожувач повітря в спальню
• Таблет Blackberry Playbook

Позитивні спогади:

• Звідини Вікторії та саду Бутчерс
• Shadow of the Colossus
• Vancouver aquarium & zoo
• Ялинка на свята
• "Намір!" Любка Дереша (геніальний твір від геніального автора)
• "Град обрече́нный" Стругацьких

Професійне:

• Опанував nosql: hadoop, hbase, mapred
• Прочитав книжки O'Reilly:
  HBase - The Definitive Guide
  Hadoop - The Definitive Guide
• Пройшов методичку Data-Intensive Text Processing with MapReduce
• Слідкую за публікаціями по Pregel

Події року:

• Ярема впевнено опановує непрості звороти на зразок "ну це вже занадто!"
• З другої спроби ми навчились сортувати сміття і твердо дотримуємось наміру зменшити наш environment footprint
• Після 4 років я припинив приймати гіпотензивні препарати
• Пройшов пів-річний сеанс склероскопії і забрав бридку вену на нозі
• Печемо домашній хліб і стараємось вживати місцево вирощені продукти
• Знаємо що таке organic food і купляємо: м’ясо, яйця, молоко, масло і картоплю в spud.ca

Надії на рік 2012:

• Сподіваємось на охолодження ринку нерухомості
• У нелегкому виборі між інфляцією і дефляцією бажаємо собі останнього
• Нехай нам вдасться знайти роботи в Калгарі
• The Last Guardian

Всіх благ Нам і Вам у новому 2012 році!

Плей стейшин

Мій перший спогад про компютерні ігри летить десятки років назад. Тоді тато взяв мене на роботу в обласний обчислювальний центр і завів у зал, де на величезних монохромних моніторах дорослі дядькі грали в щось на подобу Зоряних Воєн.

Потім в мене з’явився ZX Spectrum. Медична вата і спирт в прозорій баночці ставали в нагоді кожного разу коли бруднилась головка магнітофону. Доречі, завдяки cпільноті шанувальників Spectrum, його спадщина доглянута і загальноступна [1]. З моїх улюблених: Tutankhamen, Highway Encounter, SimCity, Saboteur, Bomb Jack

Коли настав час Nintendo, нам було дуже сутужно. Одного разу мама купила мені важкі чорні зимові черевики і по-дорозі додому розплакалась і просила вибачення, що немає змоги купити кращі. До дому залишалось кілька хвилин, мама плакала і поправляла мій шалик, я стояв і дивився на засніжену станцію Личаків і запевняв маму що черевики класні і вони мені дуже подобаються. Насправді вони добряче протікали, але я пам’ятаю їх як одні з найулюбленіших.

Ну а потім – неперервним мазком – шкільні Пошук-2, 386 DX, K586, Pentium3 і тільки 2-3 пам’ятні гри – Warcraft, Starcraft, Prince of Persia. Шутери були завжди на крок попереду мого заліза і в режимі “розкадровка” приносили мало задоволення :)

Сьогодні в мене є PlayStation3 і 46’ екран. Після залипаючих герконових клавіатур, зелених монохромних моніторів і монофонічних магнітофонів з касетами - це витвір мистецтва! Кожного разу коли вмикаю її - шукаю того хвилювання, з яким колись тримав 5’ дискети чи протирав спиртом головку магнітофону. Таких моментів – одиниці, і я вчусь цінувати їх. Щиро рекомендую - Shadow Of The Colossus.

З часу мого дитинства світ ігор змінився – шутери стали реалістичними і дійсно кривавими; ігри виманюють реальні гроші за віртуальні послуги як-то заміна масла, чи закляття; мільйони людей поповнюють шеренги MMO WoW чи SWOR.

Дуже скоро мій син почне цікавитись іграми і переді мною стане непросте випробування — як розставити наголоси, щоб за смартфонами і плейстейшинами він мав справжніх друзів і справжні захоплення?

Щастя Нам!

[1] http://www.worldofspectrum.org/

Ліпосакція

Вперше жирову складку на своєму животі я помітив 2 роки назад. Це сталось якраз після всіх катавасій з будівництвом, переселенням і народженням Яреми. Я ніскілечки не переймався цим бо розумів наскільки кожна жирова клітина мого організму хоче відпочити від стресу.

На певний час відомі зміни місця проживання з однієї сторони і викликаний цим стрес з іншої законсервували цей статус кво...

Аж до минулого місяця – коли я переглянув фільм “Zindagi Na Milegi Dobara” [1] і зрозумів – я хочу мати таке ж тіло як Hrithik Roshan!

Тепер я ще натхненніше роблю ранкову зарядку, а сьогодні навіть 20 хв бігав по-району. І нехай мої зимові канікули закінчаться за декілька днів, я знаю що пробіжу ще не один кілометр, і скину ще пару грам з тих 250 які розтеклись по моєму пресу як смалець по пательні.

А на закінчення, любі мої, хочу сказати:

не зарікайся проти ліпосакції, бо то хоч і дорого, зате кошерно!

Щастя Вам!

[1] Прекрасний фільм про сонце, вино і ті хвилини з яких складається життя :)

http://www.imdb.com/title/tt1562872/

холідейс

Думаєте я розкажу про чудовий святковий настрій, розпродажі, привітних сусідів і премію на роботі? Фігі! Думаєте я зупинюсь на сварках про заштовхування ялинки в машину і вибору іграшок? Фігі! Я скажу правду! І нехай до неї недопишеш ".com", але вона така щира і прозора, що кожен поглянувши тверезим поглядом в дзеркало підтвердить її.

За останній місяць в метрополітені я зустрів двох божевільних - один вів розмову з двома невидимим співбесідниками, а інша втікала від таргана розміром з чау-чау.

Минулого тижня чоловік на автобусній станції сварився з розкладом і врешті драматично відхаркавши всю злість побіг назад до метро.

Вчора, зазвичай мирні, канадійці мого району повилізали з машин і влаштували бійку посеред вулиці - вирішували до кого привітніший світлофор.

Сьогодні видався дуже довгий днем: зранку ми поговорили з Україною, потім вибрали ялинку, купили до неї прикраси, герлянду і все це поставили вдома. Але ж яким непростим був процес. Скільки разів за сьогодні я підносив руки до небес і шукав в них тлумачення моїй інвертності?! - мене ніхто не розуміє!
Мій син здається не почув жодного мого слова. Моя дружина здається чула все, але зміст який _я_ вкладав в слова і речення сприймався задом-наперід!

Я розумію божевільних - спокійно і без бою, віддавати 55% своїх доходів на утримання бездомних наркоманів і пристаркуватих мультимільйонерів - може тільки сповна божевільна людина! Я розумію безвихідь людей, які шукають розради тут і зараз. Мало того що по-вуха в боргах, то ще й оточуючі чекають подарунків [1] .

Я щиро вірив що сварки це уділ розумово-відсталих... і що, тепер треба міняти віру?

Щастя Вам!


[1] - Канадійці і банки, або віддай 40% доходу на обслуговування боргу
https://www.theglobeandmail.com/globe-investor/personal-finance/household-finances/record-high-household-debt-in-canada-triggers-alarm/article2269210/

Рік!

15 жовтня виповнився рік нашого переїзду до Канади.
Короткі підсумки такі:

• Гроші на деревах не ростуть; навіть якщо це клени.
• Діти це по-перше дорого, а по-друге виснажливо.
• Нам співзвучні погляди Петра Зварича. На початку ХХ століття він написав: "Канада зустріла нас суворо, але ми працюємо тут на себе і може колись житимемо в достатку".

Щастя Нам!

Скоро і осінь як кажуть на носі

Сьогодні видалась дуже гарна погода. Ми взяли яблук і поїхали в Deer Lake парк.

пост-енергетична ера: симптоми

Декілька тижнів ношусь з ідеями і уривками фраз. Сьогодні починаю "цикл трьох". Перший пост про динаміку світових процесів, другий - про ризики закладені в ринок харчових продуктів і третій - спроба передбачити які технологічні напрямки домінуватимуть.

Отож про світ. Пост міститиме:

- Вступ

- Аналіз недавніх подій

- Сьогодення

- Завтра

Вступ:

Легко пригадати буремний 2008 - паніка, обвал, невпевненість. Тоді ж я спробував зрозуміти природу кризових процесів. Сьогодні, коли ринками пронісся новий ураган, і з кожного кутка кричать про повернення кризи, варто озирнутись і поміркувати - "а скільки ще разів ця криза повертатиметься"?

Аналіз недавніх подій:
До 2008 року сфери віртуальних продуктів (гроші, деривативи) і реальних (промисловість, видобування, технології) взаємодоповнювали одна одну. Гроші видані у формі кредитів - стимулювали споживання; споживання - стимулювало виробництво і новаторство; новаторство давало життя новому циклові споживання, а виробництво - покращувало умови найманих працівників.

Цей механізм працював без збою ціле століття, і коли грянула криза, уряди країн спробували перезапустити застопорені шестерні. Десятки трильярдів долларів було "надруковано" і влито у фінансові ринки. Уряди спробували прокредитувати новий виток "споживання-виробництва-новаторства". Однак, реальний сектор економіки так і не відновився. Cума з 12 нулями виявилась нездатною відновити виробництво і робочі місця. Чому?

Чинна економічна модель грунтується на принципі беззупинного росту: в наступному році буде збудовано більше будинків, більше автомобілів, більше людей з’їздить на відпочинок і перегляне більше кінофільмів. "Більше, частіше, краще" передбачає не тільки ріст грошової маси, але й більші витрати пального, електроенергії, харчів [1].
А якщо одного дня ми не зможемо заправити більше пального, чи не зможемо ввімкнути додаткову лампу?

Людство так звикло до безкарного росту виробництва і споживання, і це тривало так довго, що ми навчились оцінювати і керувати реальним сектором виключно за допомогою віртуальних інструментів. В спрощеному варіанті - якщо ми хотіли економічно розвинути регіон, варто було позичити грошей, набудувати заводів і магазинів, і на власні очі переконатись як росте добробут мешканців. Природні ресурси ніколи не були перешкодою.

Можна стверджувати що до 2008 року глобальною економікою можна було успішно керувати монетариськими стратегіями. Якщо хтось вважає інакше (що запаси природних копалин мають цінотворчий фактор) - рекомендую поцікавитись гелієм і його запасами [4].

Пост-кризовий світ демострує що такий підхід більше не діє. Споживання не росте навіть попри нульові процентні ставки центробанків!
Все завдяки тому що елемент рівняння, яким нехтували впродовж останніх століть врешті став настільки значним, що де-факто зруйнував звичну фінансову модель.

Сьогодення:
Людство нехтувало вартістю енергії, тому що її видобуток був неймовірно дешевим [2]. Доки за домінацію боролись 4 світових центри з населенням в 1 млрд чоловік (СРСР, Європа, Північна Америка, Японія) - енергоресурсів вистарчало на всіх. З початком експорту робочих місць у Китай та Індію - це число раптово зросло в чотири рази - до 3.6 млрд.
На загальний подив - індуси і китайці виявились зовсім як ми - вони також прагнуть їздити на автомобілях, мати власний будинок, ходити освітленими вулицями. Глобальні апетити зросли настільки, що незалежно від економічної погоди, людство споживає абсолютно всю добуту нафту. Фундаметальною причиною кризи стала інваріантність попиту на нафту до її вартості [3][5], і те що ми немаємо їй швидкої заміни.

Відштовхнемось від того що для виробництва одиниці продукції потрібно затратити певну кількість енергії. Зафіксувавши значення доступної енергії, ми фактично "обмежуємо згори" розмір економіки. Ще певний час об’єм економіки може рости завдяки енергоощадним технологіям, але зрештою ми повинні змиритись з тим що потенціал експоненційного росту вичерпано.

Повернемось до нашого прикладу з заводами і магазинами. Звичайно все сказане справедливе в певном масштабі. Так от, що заваджає нам збудувати їх сьогодні і отримувати прибутки завтра?
Причина одна - вся доступна енергія має заздалегідь визначеного покупця. Надлишку добування нафти немає і вже небуде [6], нових АЕС після Фукусіми ніхто не будує (та й запасу урану - всього на століття-два [7]), відновлювальні джерела ніхто в промислових масштабах не розробляє.
Значить побудовані нами установи повинні або відібрати чиюсь частку енергії, або бути значно енерго-ефективнішими, або використовувати енергію з екологічно-токсичних джерел (на зразок вугільних ТЕС). Так чи інакше, але додатково до зростаючої енергетичної собівартості, треба ще сплачувати кредит... продукція має всі шанси бути неконкурентною.

Завтра:
Ще дуже незначний відсоток людей розуміє причини проблеми. Тому ми побачимо ще 2 або 3 спроби реанімувати стару економічну модель. В ринки вливатимуть величезні об’єми грошей, але нічого крім знецінення заощаджень простих людей це не спричинить. Через декілька років економісти запропонують формулу вартості грошей, яка включатиме в себе наявні енергоносії і цілий перелік корисних копалин. З того моменту як вартість грошей стане жорстко привязаною до наявних запасів металів, мінералів і вуглеводнів, ми почнемо поступ в сторону глобальної планової економіки.

Протягом 20 років людство з блискавичною швидкістю вичерпало весь резерв який нам могли запропонувати планетарні надра і екологія. Перед нами десятиліття драматичних трансформацій. Не подумайте що зникне світло, чи за бензином стоятимуть кілометрові черги. Просто його абсолюна вартість зросте. Ми станемо менше подорожувати, обігрівати і світити. І ще нам доведеться шукати способи утихомирювати менш-везучих-людей, які прагнутимуть такого ж рівня життя як у нас.

Щастя нам усім

[1] Do the Math
http://physics.ucsd.edu/do-the-math/2011/07/can-economic-growth-last/

[2] Energy return on energy invested for fossil fuels
http://www.roperld.com/science/minerals/EROEIFossilFuels.htm

[3] Енерго-споживання в світовому масштабі
https://secure.wikimedia.org/wikipedia/en/wiki/World_energy_consumption

[4] Планетарні запаси гелію
https://secure.wikimedia.org/wikipedia/en/wiki/Helium#Modern_extraction_and_distribution

[5] Динаміка вартості нафти

http://en.wikipedia.org/wiki/Price_of_petroleum

[6] Пік видобування нафти
https://secure.wikimedia.org/wikipedia/en/wiki/Peak_oil

[7] Запаси урану
https://secure.wikimedia.org/wikipedia/en/wiki/Peak_uranium#Optimistic_predictions_for_peak_uranium

бо читаю

В цих людей присутній дух як внутрішня сила. Дух нічим не обумовлений, але він веде їх. І цей дух цікавиться в першу чергу фундаментальними речами, вирішальними речами. Тими, що визначають всесвіт, визначають, куди рухатися, скільки ще шляху лишилося.
Любко Дереш
http://life.pravda.com.ua/interview/2010/08/2/56250/

Мої рідні і друзі на другому кінці світу. Моє сприйняття перевернуто з ніг на голову. Може це наслідок перевтоми, але відчуття параної не полишає мене - всюди ввижаються награні усмішки, вдавана злагода і безальтернативний вибір.
З дня в день пейзажі за вікном громадського транспорту відрізняються тільки сірістю дощу; мимоволі шукаєш втечі від механічних звуків вагону, від десятків очей котрі (як і твої) шукають якоїсь зачіпки. Перших 15 хвилин вистарчає на поверхове пригадування останніх новин, потім вчорашнього робочого дня і планів на сьогодні. Обов’язково знайдеться один-два терміни які треба підглянути в вікіпедію або словник і які обов’язково вивітряться з голови як тільки ти вийдеш на перон. Але ще є 20 хвилин дороги - коли розум малює світ в якому "все як треба".
Ось мій будинок. Ось посаджені мною дерева. Ось моя улюблена робота. А ось і держава, в якій стоїть мною збудована хата і тішать око густі крони дерев. На її благо і благо своєї сім’ї я віддам знання і життєвий час. Моя робота - моя друга сім’я. Дружнім колективом ми працюємо на Велику Ідею. Таку яка колись підняла Мрію, або Енергію, або Союз. Яблуні на Марсі для моїх друзів це питання часу а не можливості, і ми з нерозумінням дивимось на іноземців які женуться за доларом...

Кінцева станція. Зазвичай я піднімаю з підлоги 2 або 3 потоптані газети і викидаю їх в найближчу урну для переробки паперу. Це мій вклад в чистоту цього міста. Ще 5 хвилин і я опинюсь на 27 поверсі Harbor Center. А поки що я переходжу дорогу і бачу як наркоман піднімає з тротуара недопалок. Він виродок і я хочу щоб Ярема зустрічав таких якомога рідше. Щоб їх всіх вивезли на північ і дали замерзнути. Щоб було чисто і охайно.

За обідом я з’їм суші і буду крадькома озиратись на екран. Реклама. Новини. Ось японські інженери героїчно втікають з Фукусіми. В цьому залі я єдиний хто памятає подвиг радянських людей, які собою закрили 4 реактор. Ось три довбойоба заради "демократичного устрою" розвалили ще одну країну. Цього разу в Африці. Ось розповідають про Space-X і те що вони збудуть найпотужнішу ракету в світі. Я знову на одинці з параноєю - невже я один хто знає, що Енергія Глушка піднімала в чотири рази більше? І це 30 років назад!!!

Я хочу вернути час... і хочу виправити те що поламали до мене. Але ж такого не буває. Я ж не параноїк і це знаю...

змова

Курва, то мусить бути змова. Понад кордонами і націями. Це мусить бути щось одвічне, як батьки і родичі що штовхають тебе до повторення своїх помилок!
Я отримав вищу освіту, дещо читав і нерідко прислухався до думки досвідчених людей. Але ніхто ніколи навіть не натякнув що таке діти. Памятаю одну статтю, що починалась стрічкою "моїми сусідами була пара котра прожила щасливе життя, і небажала мати дітей" але виглядала вона дуже тенденційною.

Не розумію! Чому нас не вчать які виклики стають перед людиною і сім’єю коли приходять діти?! Ще задовго до закінчення школи я знав будову і призначення автомата, гранати чи міни. Але чому та ж школа нічого не вчила про дітей? Або Університет?

ото б

Тільки не треба думати що в нас все заспокоїлось і нормалізувалось. Кожен день по своєму непередбачуваний. Та попри весь буревій подій, я вже не вперше ловлю себе на думці, що немаю ідеї-фікс.
Якщо б ми були в Україні, то нею міг би стати маяк. Але будувати його в Канаді якось несексуально. Хочеться чогось "для життя".

Вчора возрадувався переглядаючи лоти з літаками на ebay (216 позицій). На любий гаманець - від $20K до $2M :) А сьогодні з Христею накидали маршрут куди б можна було чкурнути. Перша частина подорожі - йти вздовж узбережжя Тихого Океану. В Каліфорнії зробити перерву, заїхати до Романа, зробити ревізію його холодильника, наступного дня протверезіти і далі до Мексики на руїни ацтекської цивілізації і майя. Звідти вздовж Панамського перешийка до Колумбії, а потім до Перуанських Інків (Мачу-Пікчу). Далі - в Болівію (місце останньої битви Команданте Че). Звідти Чілі, Аргентина (Cementerio Chacarita в Буенос-Айресі) і назад в рідну Справді Північну :)
По дорозі назад - обовязково завітати на Кубу і відвідати три місця паломництва: Гавану (по-Хемінгвею), мавзолей Че в Санта-Клара і музей рому. Звідти до Оттави і потім в рідну західну Канаду :) Всього разом назбиралось на 28 тисяч кілометрів. Це приблизно 120 годин польоту і 7 тон пального.

Хвилина рефлексій - переглядаючи ebay, побачив там розібраний L-29 по $12-$18K [2]. Цю техніку очевидно везуть з України і Росії. Ось тут [1] - могильник такої техніки під Запоріжжям.
Логіка підказує, що в роздрібну ціну літака $18K включені кошти на транспортування (не менше $4K), митні збори 2 країн і хабарі при оформленні і списуванні. Нехай це буде додаткових $4К. Маржу продавця оцінимо в $3K. Таким чином виходимо на закупівельну вартість 1 машини з аеродрому в $7K. Питання - чому цих машин немає в продажу по $7K в Україні?

Щастя Вам і нам!

[1] Аеродром під запоріжжям
http://www.echo.msk.ru/ua/blog/715590-echo/

[2] розібраний L-29
http://cgi.ebay.com/ebaymotors/1964-AERO-VODOCHODY-L29-DOLPHIN-NEEDS-ASSEMBLY-/130485069280?pt=Motors_Aircraft&hash=item1e618425e0

[3] готовий до польотів L-29
http://cgi.ebay.com/ebaymotors/Aero-Vodochody-L-29-Ground-Equipment-Fly-home-/140511097240?pt=Motors_Aircraft&hash=item20b71d3198

січень

Місяць традиційних святкувань і колядувань минув з однієї сторони зовсім непомітно, а з іншої - не було і дня без пам’ятних подій. З Калгарі ми виїхали 1 січня о 7.30 ранку. Можна сказати що новорічну ніч ми провели на валізах :) Два дні (1000 км) ми їхали гірськими серпантинами з середньою швидкістю в 90 км/год і врешті вперлись в пробку на 1-шому трансканадійському шосе. Так для нас почався Ванкувер.
Місто строкате, перенаселене і дуже відмінне від Калгарі. Коли в Альберті снігові замети і -25С, тут +5С і туман. Стиль водіння дуже схожий із Львівським. Доречі порівняння зі Львовом можна продовжити - у Ванкувері такі самі нескінченні ямкові ремонти, вузенькі розриті вулички, лежачі поліцейські в найнесподіваніших місцях і хамовиті водії :)

Один з моїх співробітників (китаєць) пояснив чому його батько (продюсер в Шанхаї) віддав його вчитись в Ванкувер. По-перше це невелике місто (всього 3 млн чоловік), по-друге тут немає конкуренції за робочі місця і по-третє - тут вищі зарплати. Для пересічного китайця просто рай - більше половини населення азіатського походження, в людному місці почути англійську можна з такою ж імовірністю як російську чи польську :)

Хочу зупинитись на тезі про Ванкувер - як найкраще місто для проживання. Це правда, якщо:
- Ви не тільки проживаєте в самому Ванкувері, але і володієте тут нерухомістю.
Для довідки: пересічний будинок в західному Ванкувері це 1.5-4 млн, і щорічний податок від 4 до 8 тисяч доларів.
- Ви виплатили іпотеку і вам менше 120 років (деталі в попередньому пункті)
- Поняття "середньої заробітньої плати" до вас настільки ж застосовне як і зодіакальний гороскоп на найближчі 100 років :)

У Ванкувері живуть і безмежно закохані в це місто:
- Бомжі і драг-діли, бо тут немає морозів і це логістичний центр для всього північно-американського нарко-трафіку
- Мільйонери, бо бути багатим класно всюди - особливо якщо за вартість оренди житла на тебе готові працювати 2.5 мільйони освідчених канадійців
- Студенти багатих батьків, бо бути багатим особливо класно в юності, коли тобі вже 19 і ти їздиш на Бентлі і живеш в будинку на 300 квадратних метрів. Щоб було де збирати сноу-борди :)

Решта ж - це люди які здебільшого женуться за мрією "жити тут постійно", впрягаються в непідйомну іпотеку і сплачують 25-30 років по 40-50 тисяч в рік (при зарплаті рядового паралігала 40 тисяч) :)

Зарікаюсь прогнозувати майбутнє - життя дуже динамічна і незважена система... але я люблю зиму, хочу працювати на благо міністерства оборони і вважаю непростим співпадінням що 50% оборонних компаній - в Альберті...

Щастя Вам і Нам
:)