Або

Рік видався багатим на події. Пригадую як Ярема затемпературив на Новий Рік 2009, і ми не змогли його відсвяткувати з друзями в Сокільниках. Це мала бути особлива подія - врешті і друзів є де пригостити, і спати їх вкласти, і шашлик зробити... але діти вносять свої корективи... З часом ти розумієш, що життя зв’язане цими крихітними монстрами і всі ті риси якими ти так пишався - обов’язковість чи пунктуальність - стали похідною від флори їхнього кишківника, настрою чи температури :)

Або як ми готували документи для еміграції. Разом з папкою вони заважили 800 грам! А сама поїздка за візою чого варта - до Києва ми подались на свято Дня Канади і вперлись в закриті двері посольства і суворих українських охоронців. Якщо б не випадок з консулом - то так би і вернулись до Львова з нічим. Але доля видалась прихильною - заради нас одних запустили ціле посольство і ми отримали візи протягом 40 хв - рекорд!

Або скандал на роботі з неврівноваженим працівником, який захопився читанням чужих імейлів і скайпів.

Або наших східних сусідів в Сокільниках, які два роки шпорпались в потічку щоб той перейшов на нашу ділянку. В результаті два тижні перед відльотом ми закінчили опірну стіну, яка відділила нас від них і їхнього потічка 10 кубометрами бетону.

Або два дні перед відльотом, коли Ярема дав температуру в 39 градусів! І перше що нам світило на канадській землі - це два тижні в медичному ізоляторі :) Або сам переліт, який коштував нам гори здоров’я і нервів.

Або як мені попала крапля супер-клею в око і я 40 хвилин їхав автобусом в лікарню. Або як з Зені потік тосол на маслозмінній станції і в’єтнамець знизу почав кричати що його зараз обпече :)

Або 100-120 вакансій на які я подався після прильоту в Калгарі, і щойно 2 співбесіди :)

Або як тиждень назад я врешті отримав job offer, і тепер ми знову готуємось до переїзду. Цього разу у Ванкувер. Надіюсь тільки щоб Ярема не затемпературив знову :)

Щастя Вам!