Туреччина №3

В цьому екстренному випуску я постараюсь висвітлиті всі ті пожовклі від яскравого середземноморського сонця спогади, повязані з екскурсіями. Отож на цей відпочинок їх випало 3 - похід на човнику "Jet Sindbad", поїздка до Міри-Кеково, виїзд на гору Тахталі. Також невідомо як класифікованою є відвідина турецької бані. Тому про все на все - 3 з половиною абзаци

3 стіни, стеля та підлога були деревянними. 4 стіна була зовсім прозорою. Дивлячись крізь неї можна було побачити нас - розпластаних на лавах. Ми тихо потіли. Біля дверей капризно потріскував і шипів після кожного черпака води камін. Ми лежали і в тому спекотному мареві єдиним достовірним годинником було серцебиття, котре церковним дзвоном відмірювало секунди. Так минули перші 30 хв Турецької бані. Далі - ароматний яблуневий чай, і купання з пілінгом. Пілінг це коли вашу власну розпарену і загорілу шкіру здирають шорсткою рукавичкою. Винахідники називають це шліфування "очищенням від зроговілого епідермію" - впродовж процедури воно не приносить жодного дискомфорту, зате потім мені було боляче вийти на сонце. Тому пілінг це щось, з чим я залюбки розминусь наступного разу.
Мармуровий камінь був теплим і гладким. Шкіра приємно торкалась його. Живіт і м'язи віддавали йому всю напругу, чим здається робили його ще теплішим. Потім нас, лежачих на цьому величезному мармуровому столі поливали теплою водою і намилювали мильною піною. Це було свято релаксу. Тут мене вперше відвідала думка що відпочинок це не тільки бути подалі від роботи і турботи, але й приємні враження і насолода життям. Наступним настав час джакузі та масочки на обличчя... Про маски-глиняні-фантомаски я скажу коротко "не збагнув" :). Останні 30 хв це щось абсолютно незабутнє - це арома-масаж. Нічого подібного я перед тим не досвідчував - масаж ароматичними маслами і олійками. Вони розслабляють, дезорієнтують і переносять тебе в світ комфорту, тепла і тиші. Це свято відпочинку.

"Jet Sindbad" виявився човном з трьома палубами - на нижній, схованій від палючого сонця розміщується бар та столи для обіду; на середній - капітанський штурвал; на верхній, добудованій для більшої пасажиромісткості, - матрацики для загаряння. Ми виходили в море будучи повністю завантаженими - і коли перепалені люди з третьої палуби шукали через пару годин порятунку від сонця на нижніх, то ніде крім підлоги не могли примоститись. Туризм це звичайно класно, але от з мірою в турків інколи складно.
Тур складався з відвідин двох бухточок, мису і ланчу на борту. В ланч (включений у вартість туру) не включені напої. Бізнес побудований на принципі "нікуди з човна не подінешся" приносив непоганий дохід з розрахунку $3 за 200 грам чаю.
Було трохи шумно і гамірно, час від часу було чути вихлопи дизельного двигуна, і тому при відвідинах мису майже всі пішли бродити сушею. Доречі, тут я і взнав як звати човна - бо коли він відпливав то всім забутим на суші гаврикам кричав "Jet Sindbad". Добре хоч ті клоуни з різних човнів непогано між собою знаються і людей, забутих одними, підбирали інші. Тільки не питайте мене що роблять робінзони коли спізнюються на останній човник...

Міра-Кеково це цілоденний тур по затопленому місті, амфітеатрі і акрополі. В турфірмі ми замовили англомовний тур і не прогадали - за нами наглядав справді цікавий гід (котрий будучи за освітою істориком-теологознавцем розповів як піарився на розкопках церкви святого Миколая Російський цар Миколай, як стався розкол християнської церкви на православну і католицьку, як змінюються міста впродовж 3 тисяч років). Сам гід будучи мусульманином, дотримувався рамадану, але дозволяв собі відхилятись від строгих догм у дні турів - він їв і пив за двох! :) Якщо він з подібним запалом віддавався ще й насолодам подружнього постовідступництва, то його дружина-німкеня мусіла просто обожнювати кожного туриста, котрий витягував її чоловіка на роботу.

і ВРЕШТІ... Тахталі
Пік Тахталі це 2365 м, або на 304 метри вище Говерли. Гора проглядається з будь-якого місця Кемеру, і тягнула мене магнітом з першого погляду - не даремно ж по гороскопу я гірський козел :) Знуджені від сервісу турагенцій, добиратись ми вирішили власним ходом - спочатку їхали звичайною маршруткою (водій радо запросив нас в автобус, хочав той момент тільки вертався в Кемер і відповідно ще з хвилин 20 катав нас містом, аж поки не настав час маршруту назад), а потім - автостопом до підйомника і автостопом з гори до Кемеру.
Побачене вартувало всіх маршруток і тугриків за виїзд ($35 з людини) - висота, чисте повітря, прохолода, легкий з присмаком моря і йоду вітер.
Гори це завжди велично. Що цікаво - канатну дорогу турки придбали в швейцарців. Хоча вона прокладена на території національного заповідника, сама канатка належить приватному інвестору. Запустили канатку 3 місяці перед нашим візитом, а першу станцію відкрили 4 роки тому.

	На фото зліва хочу зупинитись дещо детальніше - Середземне море турки називають "молочним". Говорять що таку назву в цих краях воно дістало завдяки специфічному молочному забарвленню на світанку - тоді туман, що стелиться морем зливається з сутінковим небом. Першого ж дня, ми зірвались в 5 годині ранку щоб пересвідчитись в цьому на власні очі - лінія горизонту справді розмилась, і визначити межу між морем і небом було непросто. З гори, ми спостерігали щось подібне, правда без кісільного відтінку - тут небо проходить через призму горизонту і виливаєтсья у море - незабутнє видовище.