Марафон

Тепер ми гаражуєм, кухнюєм, кабінетуєм, коридоруєм, ваннуєм, спальнюєм, вітальнюєм, кімнатуєм і сходуєм. Місця досить.

Хата тиха. Тепла. Затишна. Особливо люблю сидіти на сходах. Тут добре пити чай. Інколи спускаю ноги через край і махаю ними. Це настільки заворожує, що наступною кав'ярнею-ідеєю може стати “кав'ярня на сходах”.

Біля вікон вже місяць стоять жалюзі. Ніяк їх не зачепити – то дощі затопили ділянку, то поламався генератор і довелось машину буксувати до сервісу, то свята.

Пару тижнів перед вселенням я вставив розетку. Потім через неї вибивало світло в цілій лінії. Потім туди дивились електрики, але не знайшли причини. Зате повісили бра в коридорі. Тепер не опускаються сходи на стрих. Бо нашпортуються на бра. Все-таки – якщо хочеш щось зробити добре – зроби це сам.

В нас немає телевізора. Сьогодні заїхав до мами і включив його. Йшов повтор передач двохмісячної давності. Навіть диктори і сюжети новин – ті самі. В маминій хаті зупинився час.

По дорозі додому промовив популярну тезу, що “будова це марафон і вдруге я б в це не вліз”. Потім подумав і зрозумів що вліз би, але вже не промовив. Все-таки слова і діла різняться.

Переїхали. Звершені діла наповнюють силою на нові.