суботу, серпня 27, 2011
Скоро і осінь як кажуть на носі
Сьогодні видалась дуже гарна погода. Ми взяли яблук і поїхали в Deer Lake парк.
середу, серпня 17, 2011
пост-енергетична ера: симптоми
Декілька тижнів ношусь з ідеями і уривками фраз. Сьогодні починаю "цикл трьох". Перший пост про динаміку світових процесів, другий - про ризики закладені в ринок харчових продуктів і третій - спроба передбачити які технологічні напрямки домінуватимуть.
Отож про світ. Пост міститиме:
- Вступ
- Аналіз недавніх подій
- Сьогодення
- Завтра
Вступ:
Легко пригадати буремний 2008 - паніка, обвал, невпевненість. Тоді ж я спробував зрозуміти природу кризових процесів. Сьогодні, коли ринками пронісся новий ураган, і з кожного кутка кричать про повернення кризи, варто озирнутись і поміркувати - "а скільки ще разів ця криза повертатиметься"?
Аналіз недавніх подій:
До 2008 року сфери віртуальних продуктів (гроші, деривативи) і реальних (промисловість, видобування, технології) взаємодоповнювали одна одну. Гроші видані у формі кредитів - стимулювали споживання; споживання - стимулювало виробництво і новаторство; новаторство давало життя новому циклові споживання, а виробництво - покращувало умови найманих працівників.
Цей механізм працював без збою ціле століття, і коли грянула криза, уряди країн спробували перезапустити застопорені шестерні. Десятки трильярдів долларів було "надруковано" і влито у фінансові ринки. Уряди спробували прокредитувати новий виток "споживання-виробництва-новаторства". Однак, реальний сектор економіки так і не відновився. Cума з 12 нулями виявилась нездатною відновити виробництво і робочі місця. Чому?
Чинна економічна модель грунтується на принципі беззупинного росту: в наступному році буде збудовано більше будинків, більше автомобілів, більше людей з’їздить на відпочинок і перегляне більше кінофільмів. "Більше, частіше, краще" передбачає не тільки ріст грошової маси, але й більші витрати пального, електроенергії, харчів [1].
А якщо одного дня ми не зможемо заправити більше пального, чи не зможемо ввімкнути додаткову лампу?
Людство так звикло до безкарного росту виробництва і споживання, і це тривало так довго, що ми навчились оцінювати і керувати реальним сектором виключно за допомогою віртуальних інструментів. В спрощеному варіанті - якщо ми хотіли економічно розвинути регіон, варто було позичити грошей, набудувати заводів і магазинів, і на власні очі переконатись як росте добробут мешканців. Природні ресурси ніколи не були перешкодою.
Можна стверджувати що до 2008 року глобальною економікою можна було успішно керувати монетариськими стратегіями. Якщо хтось вважає інакше (що запаси природних копалин мають цінотворчий фактор) - рекомендую поцікавитись гелієм і його запасами [4].
Пост-кризовий світ демострує що такий підхід більше не діє. Споживання не росте навіть попри нульові процентні ставки центробанків!
Все завдяки тому що елемент рівняння, яким нехтували впродовж останніх століть врешті став настільки значним, що де-факто зруйнував звичну фінансову модель.
Сьогодення:
Людство нехтувало вартістю енергії, тому що її видобуток був неймовірно дешевим [2]. Доки за домінацію боролись 4 світових центри з населенням в 1 млрд чоловік (СРСР, Європа, Північна Америка, Японія) - енергоресурсів вистарчало на всіх. З початком експорту робочих місць у Китай та Індію - це число раптово зросло в чотири рази - до 3.6 млрд.
На загальний подив - індуси і китайці виявились зовсім як ми - вони також прагнуть їздити на автомобілях, мати власний будинок, ходити освітленими вулицями. Глобальні апетити зросли настільки, що незалежно від економічної погоди, людство споживає абсолютно всю добуту нафту. Фундаметальною причиною кризи стала інваріантність попиту на нафту до її вартості [3][5], і те що ми немаємо їй швидкої заміни.
Аналіз недавніх подій:
До 2008 року сфери віртуальних продуктів (гроші, деривативи) і реальних (промисловість, видобування, технології) взаємодоповнювали одна одну. Гроші видані у формі кредитів - стимулювали споживання; споживання - стимулювало виробництво і новаторство; новаторство давало життя новому циклові споживання, а виробництво - покращувало умови найманих працівників.
Цей механізм працював без збою ціле століття, і коли грянула криза, уряди країн спробували перезапустити застопорені шестерні. Десятки трильярдів долларів було "надруковано" і влито у фінансові ринки. Уряди спробували прокредитувати новий виток "споживання-виробництва-новаторства". Однак, реальний сектор економіки так і не відновився. Cума з 12 нулями виявилась нездатною відновити виробництво і робочі місця. Чому?
Чинна економічна модель грунтується на принципі беззупинного росту: в наступному році буде збудовано більше будинків, більше автомобілів, більше людей з’їздить на відпочинок і перегляне більше кінофільмів. "Більше, частіше, краще" передбачає не тільки ріст грошової маси, але й більші витрати пального, електроенергії, харчів [1].
А якщо одного дня ми не зможемо заправити більше пального, чи не зможемо ввімкнути додаткову лампу?
Людство так звикло до безкарного росту виробництва і споживання, і це тривало так довго, що ми навчились оцінювати і керувати реальним сектором виключно за допомогою віртуальних інструментів. В спрощеному варіанті - якщо ми хотіли економічно розвинути регіон, варто було позичити грошей, набудувати заводів і магазинів, і на власні очі переконатись як росте добробут мешканців. Природні ресурси ніколи не були перешкодою.
Можна стверджувати що до 2008 року глобальною економікою можна було успішно керувати монетариськими стратегіями. Якщо хтось вважає інакше (що запаси природних копалин мають цінотворчий фактор) - рекомендую поцікавитись гелієм і його запасами [4].
Пост-кризовий світ демострує що такий підхід більше не діє. Споживання не росте навіть попри нульові процентні ставки центробанків!
Все завдяки тому що елемент рівняння, яким нехтували впродовж останніх століть врешті став настільки значним, що де-факто зруйнував звичну фінансову модель.
Сьогодення:
Людство нехтувало вартістю енергії, тому що її видобуток був неймовірно дешевим [2]. Доки за домінацію боролись 4 світових центри з населенням в 1 млрд чоловік (СРСР, Європа, Північна Америка, Японія) - енергоресурсів вистарчало на всіх. З початком експорту робочих місць у Китай та Індію - це число раптово зросло в чотири рази - до 3.6 млрд.
На загальний подив - індуси і китайці виявились зовсім як ми - вони також прагнуть їздити на автомобілях, мати власний будинок, ходити освітленими вулицями. Глобальні апетити зросли настільки, що незалежно від економічної погоди, людство споживає абсолютно всю добуту нафту. Фундаметальною причиною кризи стала інваріантність попиту на нафту до її вартості [3][5], і те що ми немаємо їй швидкої заміни.
Відштовхнемось від того що для виробництва одиниці продукції потрібно затратити певну кількість енергії. Зафіксувавши значення доступної енергії, ми фактично "обмежуємо згори" розмір економіки. Ще певний час об’єм економіки може рости завдяки енергоощадним технологіям, але зрештою ми повинні змиритись з тим що потенціал експоненційного росту вичерпано.
Повернемось до нашого прикладу з заводами і магазинами. Звичайно все сказане справедливе в певном масштабі. Так от, що заваджає нам збудувати їх сьогодні і отримувати прибутки завтра?
Причина одна - вся доступна енергія має заздалегідь визначеного покупця. Надлишку добування нафти немає і вже небуде [6], нових АЕС після Фукусіми ніхто не будує (та й запасу урану - всього на століття-два [7]), відновлювальні джерела ніхто в промислових масштабах не розробляє.
Значить побудовані нами установи повинні або відібрати чиюсь частку енергії, або бути значно енерго-ефективнішими, або використовувати енергію з екологічно-токсичних джерел (на зразок вугільних ТЕС). Так чи інакше, але додатково до зростаючої енергетичної собівартості, треба ще сплачувати кредит... продукція має всі шанси бути неконкурентною.
Повернемось до нашого прикладу з заводами і магазинами. Звичайно все сказане справедливе в певном масштабі. Так от, що заваджає нам збудувати їх сьогодні і отримувати прибутки завтра?
Причина одна - вся доступна енергія має заздалегідь визначеного покупця. Надлишку добування нафти немає і вже небуде [6], нових АЕС після Фукусіми ніхто не будує (та й запасу урану - всього на століття-два [7]), відновлювальні джерела ніхто в промислових масштабах не розробляє.
Значить побудовані нами установи повинні або відібрати чиюсь частку енергії, або бути значно енерго-ефективнішими, або використовувати енергію з екологічно-токсичних джерел (на зразок вугільних ТЕС). Так чи інакше, але додатково до зростаючої енергетичної собівартості, треба ще сплачувати кредит... продукція має всі шанси бути неконкурентною.
Завтра:
Ще дуже незначний відсоток людей розуміє причини проблеми. Тому ми побачимо ще 2 або 3 спроби реанімувати стару економічну модель. В ринки вливатимуть величезні об’єми грошей, але нічого крім знецінення заощаджень простих людей це не спричинить. Через декілька років економісти запропонують формулу вартості грошей, яка включатиме в себе наявні енергоносії і цілий перелік корисних копалин. З того моменту як вартість грошей стане жорстко привязаною до наявних запасів металів, мінералів і вуглеводнів, ми почнемо поступ в сторону глобальної планової економіки.
Протягом 20 років людство з блискавичною швидкістю вичерпало весь резерв який нам могли запропонувати планетарні надра і екологія. Перед нами десятиліття драматичних трансформацій. Не подумайте що зникне світло, чи за бензином стоятимуть кілометрові черги. Просто його абсолюна вартість зросте. Ми станемо менше подорожувати, обігрівати і світити. І ще нам доведеться шукати способи утихомирювати менш-везучих-людей, які прагнутимуть такого ж рівня життя як у нас.
Щастя нам усім
[1] Do the Math
http://physics.ucsd.edu/do-the-math/2011/07/can-economic-growth-last/
[2] Energy return on energy invested for fossil fuels
http://www.roperld.com/science/minerals/EROEIFossilFuels.htm
[3] Енерго-споживання в світовому масштабі
https://secure.wikimedia.org/wikipedia/en/wiki/World_energy_consumption
[4] Планетарні запаси гелію
https://secure.wikimedia.org/wikipedia/en/wiki/Helium#Modern_extraction_and_distribution
[5] Динаміка вартості нафти
Підписатися на:
Дописи (Atom)