рій

Бо найцінніше — не гроші, не заводи та підприємства, 

а "людський капітал"

Петро Порошенко

Кожні 5 років американська національна розвідка публікує 15-літній прогноз Global Trends [1]. Видання пропонує три сценарії розвитку - оптимістичний, реалістичний, песимістичний і охоплює такі сфери як економіка, політика, безпека, клімат, соціум. Прогнозисти також люди і нерідко помиляються, або упускають вагомі речі. Іноді настільки великі як 1/6 суходолу, або імпотенцію політичних еліт західного світу.

Global Trends 2030, видані в 2013, застаріли з першими зеленими чоловічками в Криму. Однак попри все, вони містять ряд непересічних ідей. І одна з них - поява висококваліфікованої мігруючої когорти людей. Такого собі рою в пошуках кращих умов життя і праці.

Щоб уникнути плутанини довизначимо поняття міграції. На сьогоднішній день вона носить здебільшого одноразовий характер. Тобто, люди, з різних причин, переїздять в іншу країну і осідають там на постійно. Це справедливо як для людей вищої кваліфікації (інженери, хіміки, програмісти), так і для біженців, гнаних з домів війнами, посухами і утисками.

Однак скоро нас чекає поява іншого виду міграції - фахової, тимчасової, контрактної. Гарним прикладом може служити DHCC - Медичне Містечко Дубаї [2]. Це вільна економічна зона, лікувально-освітній комплекс загальною площею 209 гектарів: з власним університетом, профільними госпіталями, сотнями лабораторій. DHCC стане домом для більш ніж 4000 лікарів. "Дім" зрозуміло ж буде тимчасовим, адже більшість фахівців будуть працювати за контрактом, по завершенні якого переїжджатимуть в інші лікувальні центри що зводяться по всьому світу.

Бюлетень Global Trends 2030 адресований в першу чергу законодавцям, а тому акцентує свою увагу на прогалинах правового поля. Зокрема з питань соціального захисту контрактних мігрантів: пенсій, медичного забезпечення, освіти їхніх дітей, тощо. Давайте придумаємо собі приклад - візьмемо канадійського громадянина, медичне дарування, який в 2010 році закінчує Стенфорд. Нехай його запрошують інтерном в DHCC і там він проводить два контрактних терміни - 20 років. Одружується, стає батьком. Переїздить в Сінгапур, звідки через чергові 10 років вертається в США, і ще через 10 приїздить в Канаду на пенсію. Питання на які сьогодні немає вичерпних відповідей:

• Акредитація та легалізація досвіду набутого впродовж контракту за кордоном вдома
• Міра в якій ОАЕ, Сінгапур, США повинні взяти на себе фінансування соціального забезпечення такої особи. Адже все своє професійне життя він провів в цих країнах
• Можливість обирати та бути обраними до муніципальних органів влади. Мені, наприклад, не відомі країни в яких це право надавалося б не-громадянам
• Чи повинна бути відмінною процедура набуття громадянства для дружини контрактного мігранта? Адже майже напевно це високоосвічений спеціаліст в якої немає часу/бажання вистоювати багаторічні черги, однак є змога обирати країну проживання.
• Наскільки справедливим є фінансування освіти дітей на батьківщині нашого лікаря, якщо всі його податки сплачувались закордоном?

Важливо зрозуміти еволюційність прийдешніх змін. Декілька десятків років назад компанії стали транснаціональними шукаючи нових ринків збуту і кращих кадрів. Переїзд, реорганізація, укрупнення відбувались рідко і мали високу ціну. З новим підходом, за рахунок консолідації необхідних ресурсів компаніям вдасться поєднати якість і швидкість, не ламаючи сім’ї працівників. Чого справді бракує - так це прозорості в міждержавних відносинах, питаннях оподаткування, накопичення капіталу. Переконаний що саме відсталість політичної еліти від реалій і потреб сучасного ринку створюватиме суспільні тертя, конфлікти і незручності.

В наступному пості я постараюсь розкрити концепцію "вулика", коли контрактна міграція розширюється з окремих сімей на цілі компанії.

Щастя Нам!
Воно буде нам потрібне.

[1] http://www.dni.gov/files/documents/GlobalTrends_2030.pdf
[2] http://en.wikipedia.org/wiki/Dubai_Healthcare_City