Яремінія

Коли Яремі потрібен контекст для нетривіальної думки, наприклад "а от в нас те-то працює інакше", він зазвичай використовує Яремінію. Це уявна країна, котра з часом набирає все більш реальних рис. По-перше вона має державну мову Яремінську, яка сторонньому слухачу була б схожою з Українською зі значною домішкою Англійської. Для прикладу Яремінською нормально сказати "візьми автобус до магазину", або "дякс" (прямий переклад thanks). Прапором Яремінії є жовто-синій біколор, бо як припало на морську державу її гріє жовтогаряче сонце і омивають сині океанічні хвилі.

Спочатку Яремінія була острівною державою розташованою трохи східніше Фолклендських островів. Пізніше в її розташуванні з’явився дуалізм, бо вона стала континентальною з сусідами Чилі і Аргентина. Парадокс розв’язався відколи в нас з’явилась книга "динозавропедія" з ілюстрованою історією Пангеї. З’ясувалось, що Яремінія спочатку належала до Японського архіпелагу - саме тому Яремінці так полюбляють суші, але згодом вона відділилась і помандрувавши океанами пристала до півдня Південної Америки. Така мандрівка дозволила Яремінії стати домом для Ледеців (середнє "е" при відмінюванні не зникає). Це, втричі довші за Блакитного Кита, 100-метрові рибини. А ще Яремінці настільки полюбляють сіль, що додають її з добривами в землю щоб овочі зібрані з грядок були відразу солені.

Сьогодні ж Яремінія отримала "символ". Я не до кінця осягнув ідею з центральним бунчуком, але два символи по-боках це риби:

Щастя Нашим Дітям.

r > g

Пропоную вашій увазі огляд книги "Капітал в ХХІ сторіччі". Її автор - Томас Пікетті [1] - народився в 1971 році, в 22 роки захистив кандидатську по економіці, викладав в МІТ, а зараз є засновником і професором Паризької школи економіки. В передмові, як і в заключній частині, Пікетті не приховує своїх політичних переконань, які зрештою корелюють з його особистими вподобаннями (бурхливий роман з міністром-соціалісткою, який мало не закінчився для нього кримінальним провадженням, попав навіть у Вікіпедію [2]).

Матеріал, який для книги готували більше двох десятків аспірантів і кандидатів економічних наук, дозволяє для певних країн охопити проміжок з 1700 року до сьогодення.

Така фактична база дозволила прослідкувати як змінювались економічні реалії зі зміною епох: останні відголоси середньовіччя, французька буржуазна революція, індустріальна революція, наполеонівські війни, обидві світові війни і небачений технологічний прорив ХХ ст.

Книга розпочинається дуже плавно - Пікетті знайомить нас з віхами в історії економіки - Марксизм, крива Кузнеця [3], а також з такими визначеннями як "капітал", "норма прибутку", "національний дохід", ті.

Трохи згодом автор береться за інфляцію і наочно демонструє чому І Світову Війну європейці називають "Великою": від незапам’ятних часів до 1914 року інфляція становила... 0%. Попри жахіття, які принесли на континент І і ІІ світові війни, вони мали і позитивний ефект - знищивши рантьє [5], завдяки ним виник середній клас.

В світлі московської війни проти України, було цікаво довідатись яким чином держави в минулому покривали свої непомірні військові витрати. Таких методів два:
- шляхом внутрішнього займу
- інфляція

Перший шлях притаманний країнам прецедентного права. Для прикладу Британія дев'яносто дев'ять років (1815-1914) розраховувалась за Наполеонівську війну і впродовж цього періоду платники податків витратили більше на відсотки по військовому займу ніж на освіту. Пікетті спекулює що саме економія на освіті спричинила занепад Англії в подальших десятиліттях.

Іншим шляхом пішли країни континентального права: Німеччина, Франція. Їм для погашення кредиту вистарчило 5-10 років, причому компресія добробуту викликана високою інфляцією запустила соціальні ліфти і значно омолодила економіку, дозволила почати все "з чистого аркуша паперу".

Книга багата на факти і порівняння. Зрештою автор доводить головну тезу - без фундаментального втручання законодавця, ми незабаром станемо свідками занепаду середнього класу і тріумфального повернення класу рантьє, які зосередять в своїх руках до 90% всього світового добробуту. Це і буде наслідком "r > g" де r - це процент за користування капіталом, а g - процент росту економіки.

ХХІ століття буде дуже непростим. Вже зараз, випереджуючи прогнози аналітиків, градус світової нестабільності перетнув поріг комфортності для більшості здорових людей планети. Попереду у нас десятиліття низького росту, роботична революція, зміна клімату і що найстрашніше - енергетична криза.

Я максимально рекомендую цю книгу. Вона дає оцінку сьогоднішнього світу і заповнює історичні прогалини. Рекомендую також блог Томаса Мерфі [4] - його пасажі про сприйняття енергії економістами як чогось "нехтувально малого" дуже доречно прочитати перед книгою Пікетті.

Читайте якісне.
Щастя Нам!


[1] http://en.wikipedia.org/wiki/Thomas_Piketty

[2] http://en.wikipedia.org/wiki/Aur%C3%A9lie_Filippetti

[3] http://en.wikipedia.org/wiki/Simon_Kuznets

[4] http://physics.ucsd.edu/do-the-math/2011/07/can-economic-growth-last/

[5] http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%BD%D1%82%D1%8C%D1%94