жилий гараж

За останній час в медійному просторі з’явились дві цікаві новини. Перша - це оцінка [1] Світової Організації Співробітництва і Розвитку яка поставила Канаду на третю сходинку в світі за переоціненням житла. Там вважають що нерухомість повинна коштувати на 30-60% менше. А друга новина від Дейвіда Сузукі [2] - еколога, вченого, сподвижника ліберальних поглядів. В нещодавньому інтерв’ю він заявив що "Канада переповнена" [3] і закликав обмежити імміграцію. Варто сказати що реагуючи на цю неординарну для показово-спокійної Канади подію, Міністр з питань Громадянства та Імміграції не забарився обізвати Сузукі ксенофобом і анти-іммігрантом.

Канадська економіка демонструвала феноменальну динаміку впродовж кризи. Коли в США вартість будинків просіла на 30-50%, в Канаді вона на стільки ж зросла. Чудодійним еліксиром виявилась імміграція - кожного року в Канаду прибуває:

• 250’000 іммігрантів [4]
• 100’000 іноземних студентів [5]
• 400’000 тимчасових робітників [6]

Іншими словами - в 32-мільйонну Канаду кожного року вливається місто Львів. В економічному плані іммігранти створюють попит на четверть мільйона автомобілів і стільки ж помешкань. Зворотньою стороною імміграції є висока незайнятість молоді - 13%. Слід врахувати що 50% молоді працює не за фахом, або на низькооплачуваних позиціях - оскільки не витримують конкуренції з новоприбулими іммігрантами за досвідом [7].

Однак Канада справді не гумова. Астрономічні ціни на житло і високі податки, спонукають чимало іммігрантів повертатись на Батьківщину щойно отримавши паспорт. Кажуть що це 5% [9], однак я охоче повірю у більшу цифру. Для прикладу в Гонг-Конг повернулось 350’000 китайців [8], а в Лівані проживає 50’000 власників канадських паспортів.

На цьому фоні звичайні канадські сім’ї вирішують звичайні людські проблеми. Коли в сім’ї поповнення, а грошей на переїзд немає - будинок "підбудовують". Технологічно існуючий будинок підіймають на домкратах на висоту другого поверху, заливають новий фундамент і витягують перший поверх. Виглядає це ось так:

Перший етап, коли будинок ставлять на палі, і зносять старий фундамент виглядає так:

Стандартний земельний наділ для будівництва будинку в міській зоні 16х32 метри. Кожних декілька років його переглядають і інколи дозволяють "ущільнення". Зазвичай це дозволяє легально здавати в оренду напів-підвальні приміщення, або на одній ділянці будувати дзеркальні проекти. Однак інколи, знаходяться охочі розділити наділ і забудувати половинки. По факту виходить жилий гараж на одну машину :) Виглядає це ось так:

Покоління 1982-2005 р.н. позначили поколінням Y [11]. В той час як попередникам - X - приписують підприємливість [12] на Y навішали чимало негативних ярликів: лінь, егоцентризм, нереалістичність очікувань. Однак по мірі того як це покоління заводить сім’ї і народжує дітей, їхній голос ставатиме дедалі гучнішим. Зайнятість і доступність житла буде наріжним каменем їхніх вимог. Зробити це не зачіпаючи імміграційну політику - неможливо. Вже зараз 70% канадців виступають за обмеження імміграції [10], а в майбутньому ця цифра тільки зростатиме.

Щастя Нам!



[1] http://www.cbc.ca/news/business/story/2013/06/05/business-oecd-housing.html

[2] http://en.wikipedia.org/wiki/David_Suzuki

[3] http://news.nationalpost.com/2013/07/12/dear-diary-david-suzuki/

[4] http://www.cic.gc.ca/english/department/ips/

[5] http://www.cic.gc.ca/english/department/media/releases/2013/2013-02-26.asp

[6] http://www.thestar.com/opinion/commentary/2013/05/02/temporary_foreign_worker_flood_to_continue_siddiqui.html

[7] http://www.cbc.ca/news/canada/story/2013/06/12/f-millennial-youth-unemployment.html

[8] http://blogs.vancouversun.com/2013/05/18/hong-kong-immigrants-streaming-out-of-canada/

[9] http://www.cbc.ca/news/canada/story/2009/10/28/canada-emigration-c.html

[10] http://news.nationalpost.com/2013/03/10/most-canadians-in-favour-of-limits-on-immigration-poll/

[11] https://en.wikipedia.org/wiki/Generation_Y#Traits_and_values

[12] https://en.wikipedia.org/wiki/Generation_X#Entrepreneurship

червневе чтиво

Сьогодні у випуску два освітніх видання - Salt, Sugar, Fat [1] Майкла Моса [2] і On Killing [3] Дейвіда Гросмана [4].

Почнемо з кулінарного. Книга "Сіль, Цукор, Жири" написана доступною мовою, легко читається і не викликає нудотного запаморочення попри чималу кількість фактів і цифр. Книжка вибудувана у вигляді послідовних інтерв’ю з вченими, лікарями, державними службовцями і CEO великих корпорацій. В кожній черговій історії автор демонструє як формувалась індустрія швидкого харчування, як це накладалось в часі з іншими соціальними течіями (як от урбанізація, фемінізм і занепад інституту сім’ї) і врешті змальовує гамбіт сьогодення - коли народні маси вже хочуть здорової їжі, але ще зовсім не готові її їсти (бо вона не така смачна як синтетична) чи платити в 3-5 разів дорожче. Остання глава несе не тільки пересторогу, але й тверезий погляд на найближчі десятиліття.
Про автора. Майкл Мос народився в 1955 році, закінчив Державний Університет в Сан Франциско. Працював у низці видань, зокрема - Wall Street Journal, а з 2000 року працює в New York Times. Двіччі номінований на Пуліцерівську премію - в 2006 році за публікації про брак захисної броні для військових в Іраці і в 1999 році за тему про зловживання у будинках догляду за пристарілими. В 2010 році нагороджений Пуліцерівською премією за статті про заражене м’ясо в гамбургерах.
Для закваски 2 цифри і 2 фрази - на ожиріння (в медичному розумінні цієї недуги) страждають 30% американців; 12% дітей мають цукровий діабет; опитані директора не харчуються продуктами своїх корпорацій; індустрії швидкого харчування та фармакології будуть дедалі зближуватись - слідкуйте за новинами від Nestle.

On Killing. Ця книжка, на мій погляд, буде цікавою людям з прагматичним і неідеологізованим мисленням. Дейвід Гросман - кар’єрний військовий. Рейнджер десантних військ. Після 23 років служби вийшов на пенсію в ранзі підполковника. Книжка "Вбиваючи" була номінована на Пуліцерівську премію, перекладена на Японську, Німецьку, Корейську мови і по факту стала обов’язковою книжкою для офіцерського складу багатьох країн світу.
В чому ж успіх? По-перше ця книжка започаткувала новий напрямок психології - killology, або вбивствології. Це перша книжка яка описує механізм, яким армії з прадавніх часів змушували своїх солдат здійснювати акт убивства собі подібних; яку ціну платить суспільство за відрядження своєї армії; які етапи проходить солдат після вчинення вбивства; з якого тіста зроблені солдати спец-підрозділів і чого чекати від звичайного новобранця. Останні глави книжки присвячені широкому розповсюдженню реалістичних шутерів, кривавих фільмів і рекламі "беспрєдєлу" на екранах ТВ.
Для закваски пара цифр: у відомих людству війнах до В’єтнамського конфлікту лише 15-20% солдат вели прицільну стрільбу. Починаючи з В’єтнаму - ця цифра зросла до 95%. Розпад інституту сім’ї та насильство на екранах "співпало в часі" з 5 разовим ростом кількості важких злочинів (aggravated assaults) в цивільному житті. Всього 2% від чоловічого населення здатні проводити військові дії протягом тривалого часу (більше 40 днів). Всього 1% пілотів-винищувачів Другої Світової Війни відповідальні за 40%+ від усіх збитих літаків.

Читайте якісне!
Щастя Нам!

[1] http://www.amazon.com/Salt-Sugar-Fat-Giants-Hooked/dp/1400069807
[2] http://topics.nytimes.com/topics/reference/timestopics/people/m/michael_moss/index.html
[3] http://www.amazon.com/Killing-Psychological-Cost-Learning-Society/dp/0316040932
[4] http://www.amazon.com/Dave-Grossman/e/B001H6MBBM/ref=ntt_athr_dp_pel_1