пʼятницю, вересня 28, 2012

близорукість

Пишу під впливом статті відомого журналіста Сергія Лещенка на Українській Правді [1]. Властиво до посту мене спонукало її закінчення, витримане в революційно-пафосному тоні "...які захмарні гроші пішли тільки на цей один об’єкт. І головне – вона показує, що Янукович навіть у найстрашніших фантазіях не допускає, що з "нажитим непосильною працею" доведеться колись розпрощатися".

Пропоную легкий аналіз даного висловлювання. По-перше, давайте тверезо оцінимо - чи справді Янукович аж так виділяється з ряду президентів України своїми статками. Факти якими будемо оперувати наступні:
  1. Янукович був на посту Прем’єр Міністра за президенства Кучми. Зрештою як і Ющенко.
  2. Янукович очолив країну в час кризи - коли економіка перебувала у вільному падінні, державний апарат в стані розкладу, а зовнішня ситуація була найгіршою з часу проголошення Незалежності:
    - контракти на енергоносії підписані Ющенком&Тимошенко виявились непідйомними
    - світова спільнота, яка під’юджувала Тимошенко підписувати кабальні угоди з Росією, не тільки не допомогла Україні в перегляді тих умов, але й всіляко принижувала і послаблювала Україну;
    нагадаю тільки репортажі BBC про ксенофобство та безпрецедентні втручання послів ЄС у внутрішні справи України.
В таких умовах увага журналістів прикута не до реформ, відсутності кадастру, ринку землі, проблем кастрованих ВЕЗ чи зневаги яку собі дозволяють іноземці, а до розбудови Межигір’я!

За весь час мені жодного разу не попався на очі аналіз - а скільки Межигір’їв можна було б побудувати на кошти рефінансування, які Тимошенко вивела через банки в 2008 році?

Чому немає розуміння що на відміну від 2005-2010 років, коли в економіку зайшов іноземний спекулянт, в період 2010-2015 можливостей для збагачення стало значно менше?

Веду це все до банального - Янукович не може мати більше джерел збагачення за своїй попередників. Таке обмеження накладається моделлю української економіки.
Але на відміну від своїх попередників він вкладає наявні гроші в український об’єкт. Це більше за символ віри і пафосні промови. Це практичний патріотизм - віра в те, що затра буде краще, що зароблене не відберуть.

Окремо хотів зауважити наступне - на сьогоднішній день в політичному просторі Україні відсутні неліві ідеології. Навіть центристів немає. Кожен хто доривається до мікрофону несе ахінею про оподаткування офшорних зон, нові податки і переділ власності.
Це катастрофа! Це, як і винесена в заголовок цитата що підбурює до захоплення приватної власності, є віддзеркаленням інтелектуальної прірви в яку скотилось населення!

За такої атмосфери, економічний ріст чи інновації є неможливими. Потрібен спокій. Перш за все потрібні інвестиції в інфраструктуру, в оборонку, в енергетику. Слід відмовитись від ультиматумів і почати жити діалогом, і врешті-решт потрібно почати зауважувати справжні проблеми. Почніть з простого - з відсутності ринку землі, страхової медицини, компютеризації державного докуметообігу. А Межигір’я залиште на розгляд нащадкам.

Щастя Вам!
Думайте і міркуйте!

[1] http://www.pravda.com.ua/articles/2012/09/28/6973303/