японське меню

Графік останніх місяців видався непростим - батьківство, читання нудних фоліантів, робота. З такого щоб порадити буквально 2-3 пункти. Однак які!

Почнемо з інтерактивного контенту - гра для PS3 - Valkyria Chronicles [1]. Вона отримала численні нагороди і ще більше номінацій. Її описують як тактичну рольову гру, однак я більше сприймаю її як анімовані шахи. Графічний двигун, звук і загальна атмосфера затягує буквально з перших хвилин. Раджу і настановляю!

Макото Шінкай [2] народився в 1973 році в маленькому містечку Коумі що на сході префектури Нагано. В 1994 році він закінчує факультет Японської літератури в одному з найпрестижніших універститетів Японії - Chuo University і йде працювати в Falcom - компанію ролевих ігор, за якою в той час гнались enix і square. В 2000 році отримує гранд-прі DoGA за 5-ти хвилинну стрічку "Вона і її кіт", а ще через рік залишає Falcom і зосереджується на повнометражних стрічках. Його стиль поєднує гру світла й тіні, детальну промальовку фону і довгу експозицію. Шінкаївські "5 Centimeters Per Second" [3] стали для мене справжньою подією. Зрілі теми, яких цурається кінематограф, в нього виходять зрозумілими і природніми. Закоханість, любов, дорослішання, самотність, байдужість - всі ці відтінки людських почуттів постають без пафосу і прикрас.

Остання стрічка Макото "Children Who Chase Lost Voices" [4] є бомбовою. Після її завершення важко повірити що всі сюжетні лінії помістились в неповних 2 години! Події нерідко перебивають подих, однак сама розповідь дуже плавна, збалансована і рівномірна. Раджу і надихаю!

Останнім в сьогоднішньому списку страв - серіал Space Brothers [5]. В головних ролях - мій одноліток - 32 річний інженер який прагне стати космонавтом. Коментарі зайві! Серіал веселий і пізнавальний. Єдине в чому впевнений - нації які такий контент створюють і споживають мають значно більше шансів попасти в космос за своїх колег, які рідко відривають думки від щоденних турбот. Давайте вірити разом що золота ера дослідження космосу ще попереду!

Щастя нам!
Мрійте високим!

[1] Valkyria Chronicles на Вікіпедії
http://en.wikipedia.org/wiki/Valkyria_Chronicles

[2] Макото Шінкай
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0%D0%B9_%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D1%82%D0%BE

[3] 5 Centimeters Per Second на IMDB
http://www.imdb.com/title/tt0983213/

[4] Children Who Chase Lost Voices на IMDB
http://www.imdb.com/title/tt1839494/ 

[5] Space Brothers на Crunchy Roll
www.crunchyroll.com/space-brothers/reviews/

заморські зловживання

"we don't put them under trial - we vote them out" 

Rob B.

Сьогодні дивимось на випадки "нецільового" використання коштів в не-Україні. Для прикладу в Канаді. Розглядаємо три пересічні справи:

• держ казначейство і його голова
• будівничий соціалізм квебекців
• пароми Британської Колумбії 

Корупційні скандали зазвичай спливають на поверхню напередодні виборів, нерідко звинувачуючи провладних кандидатів в надмірному державному фінансуванні своїх виборчих округів. Для прикладу глава держказначейства Канади створив 50-мільйонний фонд в рамках підготовки саміту G8, кошти якого були освоєні на благоустрій його виборчого округу [1].

Однак є скандали інакшої природи. Як наприклад ця "сага про капіталістичне обличчя соціалізму". Квебек в Канаді нерідко називають "іншою планетою". В першу чергу через пільгі якими федеральний уряд задобрював сепаратистів. Для прикладу - вартість освіти в Квебеці в 3 рази нижча за середньо-канадійську [2]:

На такому благодатному грунті в Монреалі виросла фантастична кримінально-бюрократична машина [3]:

• 2.5% будівельного контракту підрядник віддавав готівкою місцевій мафії
• 3% перераховувались партії діючого мера
• 1% йшов на послуги чиновників мерії
• 8.5% контракту розпилювались між виконавцем і плеядою політичних партій (серед яких і "руки які нічого не крали" - партія сепаратистів Блок Квебеква)

Процес ще триває, але вже скосив мера Монреалю і ряд політиків. Моє очікування, що тюремний термін отримає декілька інженерів з мерії, а решта просто втратить посади.

Тепер про пароми. Хоч вони і встигла трішки припасти порохом, ця історіє є не менш яскравою за біолабораторії Тимошенко [6]. Спочатку трішки передісторії - в Канаді 10 провінцій і територій мають вихід до великої води, однак тільки 3 провінції мають суднобудівні верфі і Британська Колумбія - одна з обраних.
Ідейним натхненником проекту виступила партія НДП. Це щось на зразок комуністичної партії в Україні: на партійних з’їздах ці поборники діла пролетаріату величають себе "братами" і "сестрами" :)
Як і всі соціалістичні починання - це було благородне: відродити суднобудівну галузь Британської Колумбії і вивести її в технологічні лідери. Як і більшість соціалістичних проектів цей зазнав фіаско - проект з’їв вдвіччі більше грошей ($450 млн проти планованих $210 млн), а самі пароми зняли з лінії. Однак пікантність ситуації в наступному - в 2003 році новообраний ліберальний уряд продає всі три побудовані пароми за $19.6 млн.

Беремо в руки калькулятор [5] і приводимо цифри до спільного знаменника:
$450 млн за цінами 1990 року це $698 млн в 2012
$19.6 млн за цінами 2003 року це $24.6 млн в 2012

Тобто уряд лібералів продав пароми за 3.5% від вартості проекту. Далі цікавіше - на момент продажу було щонайменше 3 пропозиції:

• $19.6 млн від друзів прем'єра
• $60 млн від знайомих друзів прем'єра
• $88 млн від індонезійців

Переможцем стали друзі прем’єра, які через 6 років (в 2009) продають судна Об’єднаним Арабським Еміратам для... паромного сполучення.

Тільки не чекайте розгромного суду над згаданими політиками. За висловлюванням мого співпрацівника, принагідно сина судді, "ми не судимо політиків, ми їх просто не переобираємо".

Щастя нам
Голосуйте розумом.

[1] Тоні Клемент і $50 мільйонів
http://news.nationalpost.com/2011/10/06/%E2%80%98rules-were-broken%E2%80%99-over-g8g20-summit-spending-auditor-general/

[2] Квебек і освіта
http://news.nationalpost.com/2012/05/18/how-quebecs-tuition-price-tags-match-up-to-the-rest-of-canada-graphic/

[3] Квебек і будівельний бізнес
http://news.nationalpost.com/2012/10/03/investigations-into-quebec-contruction-industry-scandals-had-cleansing-effect-corruption-inquiry-hears/

[4] FastCat fiasco
http://en.wikipedia.org/wiki/Fast_Ferry_Scandal

[5] Inflation calculator
http://www.davemanuel.com/inflation-calculator.php

[6] 2009 рік: істерика "свинячого грипу"

• http://golovne.net/tag/obitciaiut.html
• http://tsn.ua/ukrayina/epidemiya-gripu-v-ukrayini.html
• http://news.if.ua/news/1670.html

Коли наука стає конвеєром невтішних новин

переклад статті “When Science is a Conveyor of Bad News”

http://physics.ucsd.edu/do-the-math/2012/10/when-science-brings-bad-news

Коли наука стає конвеєром невтішних новин

  

Наука є феноменальною інституцією. Інколи я не можу повірити, що ця конструкція, яка працює так неймовірно добре, створена нами. Їй вдається перетворювати людську недосконалість у вийнятково надійну машину, що приводить в рух нашу махіну зростання і розвитку. Однак наука шукає істину, а ми не завжди хочемо її чути. Якою ж буде наша відповідь? Чи не стратимо ми посланця і покараємо інститут науки через неминучий шквал поганих новин? Бо ж ще цього століття, як очікується, Земля переповниться через край.

Я думаю що для багатьох людей в нашому суспільстві, особистий контакт з наукою обмежений природничими уроками в школі, або можливо виставкою науково-технічних досягнень, або будучи вже дорослими - переглядом передач на зразок Nova чи Shark Week на Discovery Channel.

Тому дозвольте відволіктись на хвилину і пояснити науку, якою пізнав її я (Ви можете пропустити цей розділ, якщо у Вас вже оскома)

Науковий Метод

Найкращий опис наукового методу, який мені попадався на очі, взятий з оглядового підручника по фізиці Хобсона [1]. Перефразовуючи:

Науковий метод передбачає динамічну взаємодію між теорією та експериментом.

Просто ідеально. Як науковець, я не приходжу в понеділок щоб зафіксувати спостереження, сформувати гіпотезу у вівторок, в середу розробити експеримент для перевірки передбачень, провести експеримент в четвер і інтерпретувати результати в п’ятницю. Вам довелося б дуже сильно притиснути мене до стінки щоб почути де в довільно вибраний день я знаходжуся в цьому процесі. Насправді - всюди потрохи. Чесно. Це безлад, це постійний процес порівняння теоретичних очікувань з остаточним арбітром в будь-якій суперечці: природою. Деякі люди спеціалізуються на якомусь одному аспекті цього процесу, і можуть витратити роки вгризаючись в якусь область. Та навіть тоді, це дуже рідко коли робиться ізольовано.

Тим часом, наукові проекти в кожному закутку держави - під керівництвом вчителів, які самі нерідко не володіють досвідом як насправді працює наука - підходять до своїх тем з нехарактерною шаблонністю. У 9 випадках з 10 зусилля увінчуються ствердженням вірності початкової гіпотези; так немов це і було метою і критерієм успішності.
В той же час, рідко який студент остовпіє від результатів що засвідчують хибність гіпотези; натомість швидко переосмислить початкові припущення і подасться в неочікуваному, однак багатообіцяючому напрямі (це і є динамічною взаємодією). Саме так і виглядає справжній науковець за роботою. Шкода, що судді (з мого досвіду судді) часто не визнають це за справжній успіх.

Не можу упустити нагоди розповісти Вам про “найкращий” шкільний науковий експеримент, з яким мені доводилось стикатись (коли я сам ще був школярем, і ні - це був не мій експеримент): “чи світло подорожує крім тьму?”. Постановка: щільно закрита картонна коробка, всередині пофарбована на чорно; ліхтарик, що світить крізь отвір в одному кінці, і отвір для спостережень на протилежному боці. Вгадаєте результат?

Голодна Змія

Наука примітна тим що постійно намагається розшматувати себе, немов змія що їсть власний хвіст. Така вправа не обов’язково піде на користь змії, чи зробить її сильнішою, однак у випадку науки це дійсно робить її сильнішою.

Це самоушкодження зумовлює ряд найменш поціновуваних людських рис: его, жага до слави і статусу, потреба придусити відчуття невпевненості і незахищенності.

На практиці воно працює так: Професор Істеблішмент помічає нагоду очорнити Теорію Х (будь-то еволюція, загальна відносність, антропогенна зміна клімату, т.і.) як прикре помилкове непорозуміння. За цим стоять жага слави, Нобелівської Премії і довічний реванш - можливо за роки принижень і утисків від шкільних гопників. Ось вони - передумови для дослівно кожного вченого на планеті.

Переконаний це здивує ненауковців, які мабуть сприймають наукове товариство як улесливу групу невдах, які сходяться в консенсусі кожного разу коли університетським кампусом проноситься оркестр-фургон, роздаючи зі службового входу дослідницькі фонди. Ні. Науковці можуть бути кмітливими, змагальними, хитрими, власними і при всьому цьому - залишатись класними.

[Доповнення: щоб не спотворювати образу науковців, я повинен також зазначити, що науковців надихає на дослідження цікавість, винахідництво, і вони залишаються в науці, тому що досліджувати і пізнавати є класно]

Як воно тримається купи?

Чому ж тоді наука не перебуває в кричущому стані хаосу, якщо всі науковці тільки й стараються що побити горшки? Чому ж тоді заголовки новин подаються, як одностайний погляд від всього наукового товариства? Можливо я просто не маю уявлення про що пишу?

В Професора Істеблішмента є одна велика проблема. Дані. Гори експериментальних даних. Щоб бути сприйнятою серйозно, довільна нова ідея повинна продемонструвати сумісність з наявними експериментальними даними. Однак, одного цього замало щоб потрапити на передові шпальти газет. Щоб стати цікавою, вона повинна або розтлумачити аномалії, які виходять за рамки існуючих теорій, або передбачити результати ще не проведених експериментів, тоді як старі теорії тут пробуксовують.
Весь цей час я говорив про Професора Істеблішмента. Давайте тепер звернемось до Джо Шмо. В нього постійно багато по-справжньому карколомних ідей і на превеликий жаль - доступ до імейлу. Можливо серед всіх ідей трапляються і справжні перлини, однак, дуже рідко коли така вчена Попелюшка є достатньо свідомою згаданих вже гір експериментальних даних, кмітливості щоб провести змістовний аналіз, чи математичних навичок, щоб подати свої ідеї в зручному записі (будучи ситим по-горло від потоку небажаних торчкових імейлів, я врешті розробив і виклав сторінку для самотестування [2], яка таки зменшила напір пошти)

Отож роки професійної підготовки і дослідницького досвіду, читання і дописування журнальних публікацій, вправлянь в теорії і практиці дають Професору Істеблішменту суттєву перевагу коли справа доходить до нанесення смертельного удару по відомій і вкоріненій науковій теорії. Наукові революції майже завжди виходять зсередини наукового середовища. Випереджуючи Ваш контр-аргумент про швейцарського клерка з патентного бюро, зверніть увагу що цей добродій був кандидатом фізичних наук, автором ряду публікацій в ведучих фізичних журналах задовго до 1905 року; ба - більше того - був знайомий з ведучими фізиками Європи. Ейнштейн був далеко не таким аутсайдером, яким його вважає загал.

Я знав декількох науковців які брались за глобальне потепління повні впевненості, що їм вдасться розвіяти оману і виявити помилки в аналізі, даних чи їхній інтерпретації - тільки для того щоб з’ясувати що ця модель значно стійкіша і обгрунтованіша, ніж їм видавалось спочатку. Зазвичай, вони міняли тон після особистого знайомства з масою доказів. Не подумайте що я сповідую непохитність кожного твердження, або заперечую можливість розвінчання цілої теорії потепління. Однак ймовірність цього зменшується з кожною невдалою спробою її спростувати.

Як загартовується надійність

В сухому залишку, від описаної вище схеми ми отримуємо щось на зразок наукового Дарвінізму. Видні нові наукові теорії височать як призи, стягуючи на себе увагу і прицільний вогонь критики. Кожен хибний постріл робить теорію сильнішою, і тим самим підживлює спортивний інтерес. В ході цього процесу проводяться все нові експерименти і росте гора даних.
Врешті-решт виснажені науковці припиняють обстріл і визнають теорію змістовним та наскільки-нам-відомо точним описом природи. Вона стає черговою сходинкою в дослідженні нових рубежів. Однак наростаючий консенсус не дається легко - завжди знайдуться вчені, які будуть провіряти основи всіх важливих теорій на міцність, в цій грі високих ставок на пошук істини.

Зрідка, однак, революційні ідеї беруть верх. Зазвичай вони зберігають ключові положення попередниць в певних добре відтестованих режимах. Ейнштейнова теорія загальної відносності перекреслює Гравітацію Н’ютона як фундаментально хибну, однак достатньо точну для побутового використання сьогодні і вовіки прісна. Теорія Загальної Відносності може бути зміщена одного дня, однак її наступниця мусить дотримуватись релятивіських (пост-Н’ютонівських) аспектів природи, які досліджені та виміряні з достатньою точністю.

Дозвольте зазначити, що фізики сприйняли квантову механіку, загальну відносність чи примарні нейтрино не тому що вони прагнули новизни, не через крутизну ідеї, і не тому що їм довелось відступити під натиском авторитета (на зразок Ейнштейна) чию думку не прийнято ставити під сумнів. Радше навпаки - ідеї такого плану насильно проштовхувались крізь гортань фізиків. І саме зв’язка теорія-експеримент відповідальна за насильницьку складову.

Чи це істина?

Було б перебільшенням сказати що наука осягла Істину. Однак пошук істини є безсумнівною метою і щонайменше наука досягає вражаючого рівня Істинності [3]. Можливо достатньо сказати, що наука подає нам найкращу версію Істини, яку ми в стані осягнути.

Повторимось ще раз - науку не вирізьблено в камені: вона не повинна стати релігійною догмою. Вона настільки правдива, наскільки точні спостереження, що підтверджують її вірність, і двері завжди відчинені для нових спостережень і нових інтерпретацій. Саме тому ми ніколи не зможемо назвати її Істиною з великої літери “І”. Однак вона незрівнянно краща за все, що ми можемо понапридумувати сидячи в комфортних кріслах, та ще й перевірена природою і експериментами. 

Добрий, Злий і Хамка на ім’я Наука

Попередній виклад наголошує на тому факті, що попри всю суб’єктивність практикантів, наука вибудовується на об’єктивній основі. Тим самим наука стає рівнодушною, мало переймаючись моральною стороною життя. Веде себе хамсько.

Багато сприймають науку як позитивне явище: вона служить фундаментом для технологій, які в свою чергу забезпечили розвиток медицини, земних благ, безпеки і тому подібного. Чимало бачать і негативні аспекти: ядерну зброю, маніпулювання геномом, деградацію навколишнього середовища і тому подібне.

Однак науці всерівно. Наука дозволила людству зрозуміти еволюцію Всесвіту з моменту Великого Вибуху? Вона лише зводить плечима. Наука вилікувала поліомієліт? Вона тільки позіхне. Наука вселяє неспокій твердженням про неминучу загибель Землі, Сонця і відомого Всесвіту? Вона вся в щоденних турботах. Наука відкрила секрет створення ядерної зброї, здатної знищити все живе на планеті? Та їй всерівно.
Вона зовсім як злісна тітонька.

Однак те, що вона хоче сказати про наше майбутнє, заставляє мене витягнутись струною. Тітонька Наука стверджує:

• Фаза росту, що хоч і стала для нас такою звичною, є тимчасовим явищем [4]; зрештою як і пристало на кожну експоненціальну функцію.
• Головний енергоресурс, якому ми завдячуємо наш ріст є скінченним, і буде вичерпаний впродовж наступного століття [5].
• Сучасне сільське господарство є залежним від скінченного викопного палива і вимагає приблизно 10 калорій затрат на кожну калорію яку ми споживаємо у вигляді продуктів [6].
• Навіть якщо б народжуваність раптом впала до рівня відтворюваності, населення планети все одно продовжуватиме рости завдяки демографічній інертності.
• Втеча за межі планети не є вірогідним виходом, через енергетичні обмеження та вороже середовище, яке ми знайдемо всюди за рамками тонесенької оболонки нашої планети [7].
• Наш скарб викопного палива призвів до несанкціонованого кліматичного експерименту світового масштабу, котрий може спричинити спустошення серед продовольчих культур та таке ж за силою відлуння у пов’язаних видах [8].

Давайте спалимо обсерваторію

Отож моє головне запитання звучить “як саме зреагують маси на Злісну Тітоньку Науку, по мірі того як головний мотив новин зміщуватиметься з розповідей про чудові речі які є можливими до деталізації причин з яких деякі наші мрії стають неможливими”? По мірі того як наша планета “наповнюється”, баланс новин однозначно похитнеться - що і почало вже відбуватись - в негативну сторону; принагідно вказуючи на звички, практикування яких матиме жахливі наслідків.

З прикладом подібної невтішної новини я стикнувся минулого тижня. Поширеним очікуванням є припинення росту (чи навіть часткове зменшення) чисельності суспільства щойно воно досягне певного рівня освіченості, комфорту, економічного розвитку і споживання енергії. Це так званий демографічний перехід, і для багатьох людей він є складовою їхніх уповань на майбутнє. Кажуть, що нам достатньо сприяти росту слаборозвинених країн на їхньому шляху до описаного переходу (і звичайно ж ніхто не заперечуватиме проти того щоб принагідно і розвинені країни відчули на собі позитив економічного зростання, правда?). Однак недавнє дослідженя [9] (зверніть також увагу на суміжну публікацію [10]) розглядало кореляцію між доступністю енергії і ростом населення і прийшло до висновку, що баланс наступає на рівні 13000W на людину. Поєднуючи це з різноманітними прогнозами по об’ємах доступної енергії в майбутньому, було показано що населення стрімко зростатиме і перевищить прогнози ООН вже до середини століття. Кількість енергії необхідної для досягнення глобального демографічного переходу (за умови що наведена кореляція не зазнаватиме суттєвого перегляду) є просто абсурдною. Тітонька Наука стверджує що малоймовірно. Ось так перекреслено ще одну мрію.

Чергові приклади варто шукати на шпальтах щоденних газет. Я прогнозую лавину публікацій про обмеження які доведеться накладати на наші амбіції. Це станеться не тому що це в моді, а тому що саме в цьому напрямку веде гора доказів.

Насправді це все мене серйозно турбує. Я ціную науку за її здатність долати людські вади: властиво вибудовуючи з цих слабинок сильну апроксимацію Істини. Наука це розкіш, породжена суспільством з почуття доброї волі, цікавості і перспективи. Вона служила каталізатором економічного зростання не тільки торуючи шлях до світу сповненого можливостей і дивовиж, але й розробляючи складні методології пошуку підземних ресурсів у формі енергії і матеріалів. Доки наука справлялась з поставленими задачами всі були задоволені. Однак, по мірі того як зношуватиметься це століття, вирази “не можна”, “не слід”, “не варто” будуть все частіше з’являтися в околі науки. А це не настільки популярне серед народних мас.

Чи відіб’ється це на згортанні наукового фінансування? Чи наважимось ми припинити оплату поганих новин? Чи зазнаватимуть науковці політичного тиску щоб залишатись осторонь “невтішних” тем після того як народні маси матимуть досить, або ж погані новини будуть визнані несприятливими для морального стану суспільства і відповідно чинитимуть психологічний тиск на економічний ріст? Я хочу вірити, що ми завжди триматимемо двері широко відчиненими для правди, навіть коли вона ріже вухо. Однак я не настільки впевнений що це буде саме так - особливо коли з’являється фінансова складова.
Звернемось до Сімпсонів - цього джерела мудрості з питань людської сутності - мій улюблений епізод [11] починається з Барта, який бешкетуючи з телескопом відкриває комету. Місцева обсерваторія визначає, що комета летить прямо на Спрінгфілд. Всі спроби відвернути катастрофу лише погіршують ситуацію (так, ракета вислана для перехоплення комети сходить з курсу і підриває єдиний міст з міста). Лише Гомер залишається безтурботним, міркуючи що комета добряче підсмажиться в атмосфері і зменшиться до розміру голови Чіа-хуа перед тим як врешті впасти на землю. Цілковито зірвавши любі скоординовані спроби запобігти катастрофі, все місто опиняється в бомбосховищі Неда Фландерса, а його самого виставляє за двері. У рідкісному вияві почуття провини, Гомер вирушає за Недом зустріти разом “кінець”, соромлячи цим решту мешканців міста. Врешті вони всі виходять назовні. Комета таки згоряє при входженні, її залишок руйнує покинуте бомбосховище і завершує свою мандрівку біля ноги Гомера, де саме в цей час влаштувалась Чіа-хуа для зручного порівняння розмірів.

Це все є доволі кумедним і я щиро раджу цей епізод. Однак частина, яка врізалась в мою пам’ять - це реакція натовпу. У відповідь на емоційні переживання, які випали на долю мешканців, злість і невдоволення вириваються назовні буквально в перші миті після порятунку. Натовп вирушає в сторону обсерваторії щоб спалити її до тла, щоб “ніколи нічого подібного більше не повторювалось”.

На превеликий жаль, я думаю це може передвіщати долю науки. Описана сцена також ілюструє неточність громадської думки: обсерваторія зіграла незначну роль, не кажучи вже, що самі знання про наближення комети повинні були б сприйматись як корисна послуга. Можливо мені не слід використовувати мультик для їдких ілюстрації. Важливо те, що ми робимо в реальному світі.

Зіткнувшивсь з прогнозами глобального потепління, скінченності росту, занепаду екосистем, забруднення, неврожаїв, пересихання водоносного горизонту, виснаження океану чи будь-якого іншого попередження - коли очікуваний результат є невтішним, чи не піддамося ми спокусі винити у всьому інститути, що й принесли усвідомлення проблем? Чи не спалимо ми обсерваторію, відцураємось від науки, і обома руками закриємо вуха щоб не чути нових попереджень? Я сподіваюсь, що ми будемо мудрішими. Тим часом, будьте на сторожі ознак, що наука втрачає популярність - а я очікую що це відбуватиметься найближчими десятиліттями. Насправді, я відчуваю, що це вже почалось.

[1] підручник Хобсона
http://books.google.com/books/about/Physics.html?id=j9cLQgAACAAJ

[2] сторінка самотестування
http://physics.ucsd.edu/~tmurphy/self-calibration.html

[3] Wikipedia Truthiness
http://en.wikipedia.org/wiki/Truthiness

[4] Galactic Scale Energy
http://physics.ucsd.edu/do-the-math/2011/07/galactic-scale-energy/

[5] Peak Oil Perspective
http://physics.ucsd.edu/do-the-math/2011/11/peak-oil-perspective/

[6] Flex Fuel Humans
http://physics.ucsd.edu/do-the-math/2012/04/flex-fuel-humans/

[7] Why Not Space?
http://physics.ucsd.edu/do-the-math/2011/10/why-not-space/

[8] Recipe for Climate Change
http://physics.ucsd.edu/do-the-math/2011/08/recipe-for-climate-change/

[9] Current Demographics Suggest Future Energy Supplies Will Be Inadequate to Slow Human Population Growth
http://www.plosone.org/article/info:doi/10.1371/journal.pone.0013206

[10] Industrial energy use and the human life history
http://www.nature.com/srep/2011/110805/srep00056/full/srep00056.html

[11] Wikipedia, Simpsons: Bart’s Comet
http://en.wikipedia.org/wiki/Bart%27s_Comet

Крихта do-the-math Українською

Моє знайомство з блогом do-the-math почалось в серпні 2011 року. Тоді на slashdot.org з’явився запис [1] про астрофізика який в доступній (і часто дотепній) манері, за допомогою пари формул, доводить неможливість безкінечного росту.

Його автором є Томас Мерфі [2] - професор фізики в Університеті Каліфорнії, який живе і викладає в Сан-Дієго. Після захисту кандидатської в КалТеці, він зосередився на астрофізиці і в даний момент ставить експерименти по Теорії Загальної Відносності стріляючи з 2-Ватного лазера по Місяцю. Блог do-the-math він веде з липня 2011 року [3].

В одному з постів, Томас Мерфі висловив переконання, що суспільне незадоволення вченими буде наростати. А коли тиждень потому суд L'Aquila засудив сейсмологів за звинуваченнями у людиновбивстві [4] мені спало на думку спробувати себе в перекладі і почати саме з цієї статті.

Завдання яке я ставлю перед собою - поширення знань про неминучу кризу і популяризація самого do-the-math. 
Переклад, доречі, здійснений за люб’язної згоди професора Томаса Мерфі.

Щастя Нам!

[1] Перша згадка на slashdot про do-the-math
http://hardware.slashdot.org/story/11/08/02/2315207/limits-on-growth-of-energy-use-and-economies

[2] Томас Мерфі про себе
http://physics.ucsd.edu/do-the-math/tom-murphy-profile/

[3] Do the math
http://physics.ucsd.edu/do-the-math/

[4] Італійське судилище над сейсмологами
http://www.cbc.ca/news/world/story/2012/10/23/f-earthquake-prediction-italy.html

Коли Ярема...

Коли Ярема хоче звернутись до минулого, він каже "коли тато був маленький", або "коли ще тата не було".

Cьогодні це звучало так "ми ходили на цей ярмарок, коли тата ще не було". Мався на увазі ярмарок фермерів і востаннє ми там були минулої осені.

Щастя нашим дітям!

близорукість

Пишу під впливом статті відомого журналіста Сергія Лещенка на Українській Правді [1]. Властиво до посту мене спонукало її закінчення, витримане в революційно-пафосному тоні "...які захмарні гроші пішли тільки на цей один об’єкт. І головне – вона показує, що Янукович навіть у найстрашніших фантазіях не допускає, що з "нажитим непосильною працею" доведеться колись розпрощатися".

Пропоную легкий аналіз даного висловлювання. По-перше, давайте тверезо оцінимо - чи справді Янукович аж так виділяється з ряду президентів України своїми статками. Факти якими будемо оперувати наступні:

1. Янукович був на посту Прем’єр Міністра за президенства Кучми. Зрештою як і Ющенко.
2. Янукович очолив країну в час кризи - коли економіка перебувала у вільному падінні, державний апарат в стані розкладу, а зовнішня ситуація була найгіршою з часу проголошення Незалежності:
   - контракти на енергоносії підписані Ющенком&Тимошенко виявились непідйомними
   - світова спільнота, яка під’юджувала Тимошенко підписувати кабальні угоди з Росією, не тільки не допомогла Україні в перегляді тих умов, але й всіляко принижувала і послаблювала Україну;
   нагадаю тільки репортажі BBC про ксенофобство та безпрецедентні втручання послів ЄС у внутрішні справи України.

В таких умовах увага журналістів прикута не до реформ, відсутності кадастру, ринку землі, проблем кастрованих ВЕЗ чи зневаги яку собі дозволяють іноземці, а до розбудови Межигір’я!

За весь час мені жодного разу не попався на очі аналіз - а скільки Межигір’їв можна було б побудувати на кошти рефінансування, які Тимошенко вивела через банки в 2008 році?

Чому немає розуміння що на відміну від 2005-2010 років, коли в економіку зайшов іноземний спекулянт, в період 2010-2015 можливостей для збагачення стало значно менше?

Веду це все до банального - Янукович не може мати більше джерел збагачення за своїй попередників. Таке обмеження накладається моделлю української економіки.
Але на відміну від своїх попередників він вкладає наявні гроші в український об’єкт. Це більше за символ віри і пафосні промови. Це практичний патріотизм - віра в те, що затра буде краще, що зароблене не відберуть.

Окремо хотів зауважити наступне - на сьогоднішній день в політичному просторі Україні відсутні неліві ідеології. Навіть центристів немає. Кожен хто доривається до мікрофону несе ахінею про оподаткування офшорних зон, нові податки і переділ власності.
Це катастрофа! Це, як і винесена в заголовок цитата що підбурює до захоплення приватної власності, є віддзеркаленням інтелектуальної прірви в яку скотилось населення!

За такої атмосфери, економічний ріст чи інновації є неможливими. Потрібен спокій. Перш за все потрібні інвестиції в інфраструктуру, в оборонку, в енергетику. Слід відмовитись від ультиматумів і почати жити діалогом, і врешті-решт потрібно почати зауважувати справжні проблеми. Почніть з простого - з відсутності ринку землі, страхової медицини, компютеризації державного докуметообігу. А Межигір’я залиште на розгляд нащадкам.

Щастя Вам!
Думайте і міркуйте!

[1] http://www.pravda.com.ua/articles/2012/09/28/6973303/

липневе меню

Планував почати пост зі скиглення "як мені тут важко-здаю сертифікати, нічого крім нудних книжок не бачу", але потім поскладав докупки побачене, почуте і пережите, і прийшов до висновку що перші два місяці літа виявились напрочуд продуктивними в освітньому плані.
Як говорять на сході "ну... вздрогнули" :)

Перш за все згадуємо неймовірну гру - Journey [1]. В ній не треба стріляти, не треба розплутувати квантові рівняння, і властиво не треба нічого крім звичайної людяності. Заворожуючі пейзажі, історія таких-як-ми і час який поглине усіх і усе - на останніх сценах в горлі комок. Окремо хочу згадати звукову доріжку, написану Остіном Вінторі [2]. Вона записана Симфонічним Оркестром Радіо Македонії під деригенцією Олега Кондратенка [0]. Шедевр!

На черзі сінема-вісті. Отож максимально рекомендую Iron Sky [3], God Bless America[4], і минулорічну стрічку Ghibli: From Up on Poppy Hill [5]. Остання просто шедевральна! Після Tales from Earthsea чимало зі скепсисом ставились до сімейного підряду Хаяо+Горо Міядзакі. Тому такою приємною несподіванкою стали і нагороди і захоплені відгуки в Інтернеті.

Книжки: липень фактично "випав" на сертифікацію - не памятаю щоб піднімав носа з фоліантів по Hadoop i HBase. В останні дні встиг почати книжку Леоніда Кучми "После Майдана 2005-2006. Записки Президента". Книжка в багатьох моментах різка, в багатьох одностороння, але на мій погляд заслуговує на якнайпристальнішу увагу. Однією з перших відмінностей західної політики в порівнянні з українською є history track. Кожному політику медіа заводять дос'є і ведуть його впродовж всього публічного життя. Це те чого так бракує Україні. От хто загадає обіцянки Тимошенко про іранський трубопровід в Україну? чи новий нафтопереробний завод в Одесі? чи власний супутник зв'язку? Леонід Данилович пройшов непросте життя. В своїй книзі він мимохідь згадує і післявоєнну розруху, і задачі які стояли на Південному і проблеми з якими він зіткнувся на посту прем'єра а потім Президента України, і головне - дає оцінку подіям які стались в перші два роки після Помаранчевої Революції. Рекомендую. Особливо як сироватку проти мозгових клізм націоналістично-пещерного гумосу, які зараз так популярні в Галичині.

Дивіться і читайте якісне!
Щастя Нам!

[0] Journey - session 1. Trailer:
http://www.youtube.com/watch?v=lNHtReya_p0

[1] Journey PS3
http://ca.ign.com/games/journey-136478/ps3-867592

[2] Austin Wintory
http://austinwintory.com/

[3] Iron Sky
http://www.imdb.com/title/tt1034314/

[4] God Bless America
http://www.imdb.com/title/tt1912398/

[5] From Up on Poppy Hill
http://www.imdb.com/title/tt1798188/

[6] Книги Леоніда Кучми
http://kuchma.org.ua/kuchma/books/

Дзьо

"80% of people die within 20 miles of where they were born"

недоведене віральне твердження

Приємно, коли відповідаючи на запитання "what's your story" співрозмовник згадує краї в яких ти не бував, звичаї про які ти тільки читав і події які вже стали світовою історією.

Дзьо - ровесник моїх батьків. Найстарший з 4 дітей. Він народився в Пекіні в сім’ї вчителів і міг би продовжити сімейну традицію плекання китайської культури якби не маховик історії. Дорога до школи займала годину і щоб він не посіяв проїзний - мама пришила той до куртки. На обід він приходив до своєї тітки - викладача гімназії для дітей китайської політичної еліти. Одного разу вона зустріла його з напів-поголеною головою.

З цього моменту, який увійшов в Історію як Культурна Революція, його життя радикально змінило курс. Будучи класово-невідповідними, його родина швидко втратила свій статус і дохід. Йому довелось змінити школу, а після її закінчення слід було пройти "перенавчання" в колгоспах. 


Вища школа стала недоступною і життя здавалося відвернулось. Просвіт настав зі смертю Великого Вождя. На той момент Дзьо вже 3 роки обробляв землю, доглядав за худобою і відливав деталі на фабриці. Коли Китай знову дозволив вступ до ВИШів і ціле покоління, позбавлене такого вибору, кинулось в приймальні комісії - конкурс на одне місце зріс до 100:1.

Йому вдалось поступити в провінційний університет на факультет обчислювальної техніки. Після закінчення Дзьо було рекомендовано в НДІ Пекіну. За його спогадами - це було дуже цікаве місце - там розробляли всіляку всячину - від ракет до автобусів до ядерного поділу.
Чим далі Китай віддалявся від смерті Великого Вождя, тим більше країна прагнула реформ. Діти високопосадовців відкривали фірми, які дозволяли виїзд спеціалістів за кордон.

Немає нічого нового під Сонцем - сьогоднішні сумнозвісні боді-шопи апробовані Китаєм в 80-тих роках: в обмін на дозвіл працювати в Японії, Дзьо віддавав 30% свого заробітку.
За подіями Тянь Ань Мень він спостерігав з теленовин Японії, а повернувшись довідався що там загинув його співробітник по НДІ. Тоді він прийняв рішення залишити Китай.

Наступні 10 років Дзьо провів в Японії. Вивчив мову, заробив хорошу репутацію і міг би отримати громадянство, якби не упередження до Японії через Другу Світову. Натомість він приїздить в Канаду, їде на 4 місяці в США - застати останні місяці dot-com буму і вертається в Канаду, де 7 років працює на аналог 1С.

Купляє будинок, отримує громадянство і вірить що в Канаді його донька отримає кращу освіту, буде більш самостійною і матиме кращі перспективи ніж в Японії. Натомість реальність вносить свої корективи. Ринок малий, переповнений емігрантами, і посади економістів низькооплачувані.

Події 2001, криза 2008, криза 2012 - серія банкрутств компаній - знайти роботу стає дедалі важче. Дзьо з тім ліда і програміста вищої категорії змушений перекваліфіковуватись на QA.

Є багато відтінків які неможливо передати письмово. Виваженість, стійкість, розважливість. Мотто його життя "важка праця". Сьогодні він з жалем згадує від’їзд з Японії. Але рідко які емігранти оперують абсолютними категоріями "ніколи", "завжди", "обов’язково": після закінчення навчання в Торонто, його донька планує летіти в Японію працювати за фахом.
Цілком може статись так, що зрештою туди переїде і він з дружиною.

Щастя Нам!
Живіть Цікаво.

35+?

А Ви помітили що наш фах не шанує вік? В світі не так багато мостів і аеропортів спроектованих випускниками з 5 літнім досвідом. А скільки людей стоятиме в черзі до лікаря з кульчиком в носі і дредами? Зате програмні комплекси майже в цілому пишуться людьми у віці 20-35 років. Не варто вірити мені на слово - достатньо озирнутись навколо себе і порахувати співробітників старших 40.

По мірі того як я наближаюсь до новозавітної позначки "33", мене все більше непокоїть думка "як далі будувати кар’єру"? Приводом стали обговорення на зразок [1] чи [2]. Вони банальні і брутальні - люди пропрацювали програмістами по 20-30 років, і стали нецікавими на існуючих роботах, а на нові їх не беруть.
Та й справді - як витримати конкуренцію з молодими, агресивними, талановитим і що немаловажно - дешевими випускниками?

Поради в коментарях можна погрупувати так:
- по можливості залишатись на існуючому місці праці і нікуди не рипатись
- не гнатись за "новим", а пройти сертифікацію по "древніх" технологіях і ними заробляти на життя
- йти в менеджери
- кардинально міняти фах

Мої міркування дуже "шкурні". На сьогодні, перший варіант видається найбільш удушливим. По суті деградувати з професіонала мислячого, незалежного і амбіційного до yes-boy - ця стезя не кожному до снаги.

Стосовно "древніх" технологій - то ставка звичайно на ті комплекси які написані сьогодні і потребуватимуть обслуговування в майбутньому. Варіант; але по-перше наші однолітки в Індії і Китаї не планують помирати раніше за нас, а відповідно конкуренція не щезне. І по-друге - якщо продавати і рекламувати себе просто, то чому не відкрити власний бізнес вже сьогодні?

"Йти в менеджери" будучи емігрантом непросто. Менеджер це перш-за-все соціальна складова. Коли ти бачиш і розумієш своїх людей, і граєш на випередження. Довірити таку роль емігранту бажаючих небагато - адже ти ні їхніх мультиків не дивився, ні з місцевих анекдотів не смієшся.

Міняти фах можна і це, можливо, єдиний спосіб зберегти незалежність. Першими що спадає на думку - електрик або ремонт техніки за викликом. В Канаді для роботи електриком слід пройти річні курси. Мені імпонує ідея з системами smart house і сонячними панелями, але як виборювати такі замовлення і наскільки об’ємним є ринок - питання відкрите.

Від себе додам ще один варіант - пробиватись в велику корпорацію (скажімо Oil&Gas) де 20-річний досвід буде козирем. Щоправда попасти туди непросто і втриматись там перші пару років також не в стелю плюнути :)

А Ви, колего, якої думки?

[1] http://ask.slashdot.org/story/12/06/10/1631221/ask-slashdot-best-training-to-rekindle-a-long-tech-career

[2] http://ask.slashdot.org/story/12/05/12/2010248/ask-slashdot-best-degree-for-a-late-career-boost

вечірнє радіо

За вийнятком короткого пубертатного періоду, коли мене в основному цікавив бюст телеведучих, я надаю перевагу радіо. Ефіри Дзвінки Гуцул, Міська Барбари, Романа Сігала на Радіо Люкс, а згодом Радіо Ініціатива були бомбовими і в значній мірі сформували мої музичні смаки.
Однак з часом ці проекти замінили по конверсії на ум-ца-ца, і на момент мого від’їзду єдині вцілілі авторські програми у Львові були від Ігоря Мосесова. Просто як за класикою - буття сформувало запит [1].

Тому хочу поділитись набором авторських передач CBC Radio 2, які можна слухати у всіх кутках планети (був би інтернет).

The Signal [3]

Ведучою є Лорі Браун (Laurie Brown [2]). Передача записується в Торонто і транслюється з 22:00 до 00:00 (відповідно до часового поясу) з Понеділка по Суботу. Музика різномаїта - від RadioHead до My Brightest Diamond до Lana Del Ray - пізньо-вечірня і настройова. Сама ведуча і її манера, уривки листів і рефлексій роблять передачу впізнаваною і бажаною... такою як і має бути вечірня передача.

Tonic [4]
Тім Тамашіро (Tim Tamashiro [5]) веде мовлення з Калгарі щодня з Понеділка по Суботу. Передача виходить з 20:00 до 22:00 відповідно до кожного з 5 головних часових поясів (всього їх в Канаді 6). На моє особисте спостереження він ідолопоклонник Майлса Дейвіса, але це не заваджає йому цитувати цілі розділи з життя джазових виконавців і замішувати джєз з історіями сексуальних подвигів музикантів в абсолютно вибухову суміш. Думаю що в результаті через 10-15 років нас накриє хлиля джазових авантюристів!

Як приєднатись?
Переходіть на [3] або [4], вибирайте CBC Radio 2 на Web Radio Stations в правій панелі і далі - передачу яка вам до смаку.

Слухайте якісне!
Щастя Вам!

[1] Цитатник
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B1%D1%89%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D0%B5_%D1%81%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%B5

[2] Laurie Brown on Wikipedia
http://en.wikipedia.org/wiki/Laurie_Brown_(broadcaster)

[3] The Signal
http://music.cbc.ca/#/The-Signal

[4] Tonic
http://music.cbc.ca/#/Tonic

[5] TimTam
http://www.timtam.net/

Де працюють люди з Maple Ridge

Трішки передісторії: ціни на Ванкуверівську нерухомість сягли рекордних висот і посіли 2 сходинку в світі за недоступністю [1]. Пересічний будинок коштує близько 1 млн. Пересічній сім’ї на погашення іпотеки слід віддавати 88 центів з кожного заробленого долара. Сама ж динаміка цін за останні 10 років виглядає так:

Відповідно, люди почали адаптувати свої потреби - молоді і неодружені, або одружені і бездітні купляють квартири по 300-500 тисяч, а сімейний люд пакує валізи і переселяється за місто. Декілька тижнів назад ми вирішили з’їздити і подивитись на свої очі як виглядає "місцева Суховоля".

Пообідали, зготували канапки і поїхали. А через годину приїхали в Maple Ridge [2].

Містечко на 76000 чоловік, тихе, розташоване за 42 км від Ванкувера. Тут вже можна побачити гужовий транспорт, оброблені грядки і курей. А ще тут є отаке озеро і такі чудові гори:

Найпривабливішими звичайно ж є ціни. Будинок можна купити за 400-450 тисяч. Однак життя в Maple Ridge не цілком безтурботне. Перш за все робота. В основному цікавляться секретарками, продавцями і чорноробочими [3]. Значить більшість людей доїжджає до Ванкувера. Подивимось скільки це по часу.

42 км доріг в США чи Альберті це не зовсім те саме що в Британській Колумбії. Тут при владі десятиліттями як не ліберали то нові демократи - одна зараза гірша іншої. Знаково, що ліберали партійним кольором обрали червоний, а новодемократи - помаранчевий. Відповідно інфраструктура (дороги, естакади, колії) - недофінансована, а головні проекти робляться за федеральні гроші.

Таким чином, щоб добратись зранку (час пік) в Ванкувер треба 1.5-2 години. Те саме по дорозі назад. Логічно було б припустити що залізничне сполучення буде швидшим... але поїзду West Coast Express треба більше години щоб здолати нещасні 40 км.
Методом нескладних математичних обчислень отримуємо 3-4 години в день на дорогу.

Однією з найбільш колоритних осіб в моєму колі є перукар Браян. Британський репатріант, тричі розлучений, в колишньому власник конеферми, зараз живе в Mission, що на 26 км дальше Maple Ridge. Щодня в поїзді він проводить 4 години. За його словами вагони перетворились на клуби - кожен має відведене місце, стюарди знають вподобання клієнтів, а самі люди заповнюють час бесідами.

По мірі того як Ванкувер все тісніше інтегрується з передмістями, японська модель (де нормою є чотирьох-годинні ком’юти) входить в життя простих канадійців. Добре що тут хоч менше трусить :)

[1] Real Estate Affordability
http://business.financialpost.com/2012/05/29/home-ownership-getting-less-affordable-in-canada/

[2] Maple Ridge on Wikipedia
http://en.wikipedia.org/wiki/Maple_Ridge,_British_Columbia

[3] Maple Ridge jobs
http://vancouver.en.craigslist.ca/search/?areaID=16&subAreaID=&query=maple+ridge&catAbb=jjj

травневе меню

Можливо через дощову погоду, а можливо тому що справді добрі - але хочу поділитись і відрекомендувати три стрічки і одну книжку.

Стрічки: Пілот і Принцеса, Березневі Іди, Коріоланус
Книжка: Вовна

Почнемо з літератури. Інколи, минувши прохача милостині ти миттєво відчуваєш липкий жар від усвідомлення випробувань якими сповнене його/її життя. А буває, що хтось напише книжку в якій все по-справжньому, і ти вже знаєш що, чому і як, і саме тому до щему боляче за героїв, які нічим не завинили - просто життя не пробачає необачностей.
На момент написання цього посту - Вовна це 6 оповідань, 5 з яких зібраних під однією палітуркою і посідають №1 на Amazon Kindle Science Fiction. Зараз я на третьому оповіданні, але це не заваджає мені максимально рекомендувати її до прочитання.

Березневі Іди... знову таки "ух". Рецензій в інтернетах вистарчає і без мене, тому просто скажу що напругу фільм тримає всі 100 хвилин і дай боже кожному з нас втримати марку в подібних обставинах.

Коріоланус - екранізація Шекспіра. Зйомки проводили в Сербії і після неповних 2 років в еміграції мені було дуже приємно появі світлих, високочолих слов’янських облич на екрані.

Ну і на закінчення - десерт - Пілот і Принцеса. Стрічка про юність. Про цю безсмертну пору життя, коли є ти і твої сміливі мрії. Помножте це на безкрає небо, на романтику польоту і принцесу.
Навіть через два дні після перегляду, достатньо було простого погляду на синє небо, щоб переді мною пролинали цілі епізоди. 
Наперед погоджуюсь з коментарем на imdb - це не те аніме яке варто дивитись з друганами; а от для вечірнього/нічного перегляду на самоті чи в сімейному колі - чудова стрічка.

Щастя Вам!
Дивіться і Читайте Якісне!

[1] Wool Omnibus
https://en.wikipedia.org/wiki/Wool_%28series%29

[2] Ides Of March
http://www.imdb.com/title/tt1124035/

[3] Coriolanus
http://www.imdb.com/title/tt1372686/

[4] The Princess And The Pilot
https://en.wikipedia.org/wiki/The_Princess_and_the_Pilot