бо читаю

В цих людей присутній дух як внутрішня сила. Дух нічим не обумовлений, але він веде їх. І цей дух цікавиться в першу чергу фундаментальними речами, вирішальними речами. Тими, що визначають всесвіт, визначають, куди рухатися, скільки ще шляху лишилося.
Любко Дереш
http://life.pravda.com.ua/interview/2010/08/2/56250/

Мої рідні і друзі на другому кінці світу. Моє сприйняття перевернуто з ніг на голову. Може це наслідок перевтоми, але відчуття параної не полишає мене - всюди ввижаються награні усмішки, вдавана злагода і безальтернативний вибір.
З дня в день пейзажі за вікном громадського транспорту відрізняються тільки сірістю дощу; мимоволі шукаєш втечі від механічних звуків вагону, від десятків очей котрі (як і твої) шукають якоїсь зачіпки. Перших 15 хвилин вистарчає на поверхове пригадування останніх новин, потім вчорашнього робочого дня і планів на сьогодні. Обов’язково знайдеться один-два терміни які треба підглянути в вікіпедію або словник і які обов’язково вивітряться з голови як тільки ти вийдеш на перон. Але ще є 20 хвилин дороги - коли розум малює світ в якому "все як треба".
Ось мій будинок. Ось посаджені мною дерева. Ось моя улюблена робота. А ось і держава, в якій стоїть мною збудована хата і тішать око густі крони дерев. На її благо і благо своєї сім’ї я віддам знання і життєвий час. Моя робота - моя друга сім’я. Дружнім колективом ми працюємо на Велику Ідею. Таку яка колись підняла Мрію, або Енергію, або Союз. Яблуні на Марсі для моїх друзів це питання часу а не можливості, і ми з нерозумінням дивимось на іноземців які женуться за доларом...

Кінцева станція. Зазвичай я піднімаю з підлоги 2 або 3 потоптані газети і викидаю їх в найближчу урну для переробки паперу. Це мій вклад в чистоту цього міста. Ще 5 хвилин і я опинюсь на 27 поверсі Harbor Center. А поки що я переходжу дорогу і бачу як наркоман піднімає з тротуара недопалок. Він виродок і я хочу щоб Ярема зустрічав таких якомога рідше. Щоб їх всіх вивезли на північ і дали замерзнути. Щоб було чисто і охайно.

За обідом я з’їм суші і буду крадькома озиратись на екран. Реклама. Новини. Ось японські інженери героїчно втікають з Фукусіми. В цьому залі я єдиний хто памятає подвиг радянських людей, які собою закрили 4 реактор. Ось три довбойоба заради "демократичного устрою" розвалили ще одну країну. Цього разу в Африці. Ось розповідають про Space-X і те що вони збудуть найпотужнішу ракету в світі. Я знову на одинці з параноєю - невже я один хто знає, що Енергія Глушка піднімала в чотири рази більше? І це 30 років назад!!!

Я хочу вернути час... і хочу виправити те що поламали до мене. Але ж такого не буває. Я ж не параноїк і це знаю...

змова

Курва, то мусить бути змова. Понад кордонами і націями. Це мусить бути щось одвічне, як батьки і родичі що штовхають тебе до повторення своїх помилок!
Я отримав вищу освіту, дещо читав і нерідко прислухався до думки досвідчених людей. Але ніхто ніколи навіть не натякнув що таке діти. Памятаю одну статтю, що починалась стрічкою "моїми сусідами була пара котра прожила щасливе життя, і небажала мати дітей" але виглядала вона дуже тенденційною.

Не розумію! Чому нас не вчать які виклики стають перед людиною і сім’єю коли приходять діти?! Ще задовго до закінчення школи я знав будову і призначення автомата, гранати чи міни. Але чому та ж школа нічого не вчила про дітей? Або Університет?