Або

Рік видався багатим на події. Пригадую як Ярема затемпературив на Новий Рік 2009, і ми не змогли його відсвяткувати з друзями в Сокільниках. Це мала бути особлива подія - врешті і друзів є де пригостити, і спати їх вкласти, і шашлик зробити... але діти вносять свої корективи... З часом ти розумієш, що життя зв’язане цими крихітними монстрами і всі ті риси якими ти так пишався - обов’язковість чи пунктуальність - стали похідною від флори їхнього кишківника, настрою чи температури :)

Або як ми готували документи для еміграції. Разом з папкою вони заважили 800 грам! А сама поїздка за візою чого варта - до Києва ми подались на свято Дня Канади і вперлись в закриті двері посольства і суворих українських охоронців. Якщо б не випадок з консулом - то так би і вернулись до Львова з нічим. Але доля видалась прихильною - заради нас одних запустили ціле посольство і ми отримали візи протягом 40 хв - рекорд!

Або скандал на роботі з неврівноваженим працівником, який захопився читанням чужих імейлів і скайпів.

Або наших східних сусідів в Сокільниках, які два роки шпорпались в потічку щоб той перейшов на нашу ділянку. В результаті два тижні перед відльотом ми закінчили опірну стіну, яка відділила нас від них і їхнього потічка 10 кубометрами бетону.

Або два дні перед відльотом, коли Ярема дав температуру в 39 градусів! І перше що нам світило на канадській землі - це два тижні в медичному ізоляторі :) Або сам переліт, який коштував нам гори здоров’я і нервів.

Або як мені попала крапля супер-клею в око і я 40 хвилин їхав автобусом в лікарню. Або як з Зені потік тосол на маслозмінній станції і в’єтнамець знизу почав кричати що його зараз обпече :)

Або 100-120 вакансій на які я подався після прильоту в Калгарі, і щойно 2 співбесіди :)

Або як тиждень назад я врешті отримав job offer, і тепер ми знову готуємось до переїзду. Цього разу у Ванкувер. Надіюсь тільки щоб Ярема не затемпературив знову :)

Щастя Вам!

вистава на дві дії

Попри перманентний пошук роботи, який займає 4-5 годин денно, та Яреми який займає решту часу доби, ми все-таки знаходимо час переглядати стрічку новин і знайомитись з шизами якими живе світ. Останнім часом не можу надивуватись шумові якій здійняли навколо Вікілікс... І важко мені збагнути - це ж яку треба мати амнезію і самозабуття, щоб після буремної декади, якою були нульові роки, знову стати на ті самі граблі?!

Пару стрічок спогадів:
- спочатку а Авганістані припинили виробництво опіумного маку. Але ненадовго, бо після 2001.9.11 туди приїхали аграрії і все відновили;
- потім в пісках Іраку шукали уран, а в результаті уклали нафтові контракти і залишили мільйон загиблих;
- дипломовані спеціалісти робили з повітря гроші, і неочікувано сталась фінансова криза; спеціалісти відпочиваються від ратних трудів, а пів світу винні гроші Америці;
- і врешті новий темношкірий месія, який прийшов викупити не тільки помилки попередників, але й спасти решту світу - включаючи палестинців і сербів;

Частина людей почала цікавитись рушіями цих процесів. Але замість відповідей з’явилась Вікілік, та її уособлення в плоті - Асанж. І знання замінив новий скандал - людям показали відеоряд і звинуватили рядових солдат в розстрілі дітей; показали дипломатичні печатки і навішали ярликів на політиків - той альфасамець, той імператор, той любить молодих жінок. Але чи стало наше розуміння чіткішими? Чи може ми збагнули якого масштабу помилки нароблені і скільком поколінням їх виправляти?

Виправте мене, будь-ласка, але чи говорять щось депеші про винуватців фінансової кризи чи спекуляцій? Про Кіотський протокол, про забруднення океану, ГМО, про схеми розповсюдження ліцензованих продовольчих культур? Одні лише згадки про Владіміра Путіна і Саркозі, але нічого про Procter&Gamble чи Pfizer. Так, наче в мене в ванні шампунь з Кремля, або аспірин з краківського ринку :)

Насправді я схиляю голову перед винахідливістю американських еліт. В час, коли б здавалось все програно, вони не тільки йдуть ва-банк, але й знімають весь кон! США знову перетворюються на жертву. Сьогодні в них поцупили маляви з матюками (читачі в екстазі), завтра Вікілікс розповість щось про параною з доглядами в аеропортах (ми все ще зловтішаємось), а потім - про страхову медицину і страждання дітей (і тут ми знову проявимо людяність і нам стане їх шкода).
Своїми публікаціями газети надають достовірності зливам, і з часом люди перестануть ставити під сумнів саму достовірність інформації з Вікілікс...
І настане дія друга.

Вікілікс - це площадка. Її використовуватимуть для формування суспільної думки і зливи носитимуть контрольований характер. Тут буде публікуватись все те, що з уст звучатиме надто вульгарно.
Окремо про Асанжа - я сумніваюсь що з ним щось станеться - в цей трейдмарк вже вкладено мільйони і він потрібен живим і на волі. Якщо його посадять або вб’ють, то він звичайно перетвориться на мученника, але хто ж тоді понесе в маси Прометеєвий вогонь правди?

На закінчення запитайте себе - про кого ви знаєте більше? Про Джімі Вейлса чи Юліана Асанжа, і чому?

Читайте якісне!
Щастя Вам!

[1] мільйон загиблих в Іраці
https://secure.wikimedia.org/wikipedia/en/wiki/Casualties_of_the_Iraq_War
[2] виробництво опіумного маку
https://secure.wikimedia.org/wikipedia/en/wiki/Opium_production_in_Afghanistan
[3] не словом а ділом
https://secure.wikimedia.org/wikipedia/en/wiki/Jimmy_Wales

Недавні книжки

З книжок які останнім часом прочитав були "Щоденник сотника Устима" і "Fifteen days". Перша - про українських комбатантів в грузино-абхазькій війні, друга - про канадський контингент в Авганістані. Перша написана учасником бойових дій і переказує події з перших уст, а інша - журналісткою (правда за якнайбільшого залучення військових) і описує долі солдат і їхніх родин.

Мої враження є дуже субєктивними, і обидві книжки я б оцінив не вище трійки. Почнемо з Устима - відчувається що Валерій Бобрович чимало бачив і пережив, і мемуари сів писати у відповідному віці. Але от неправильна агенція - Зелений Пес - взялась її видавати. Це вже друга книжка від Зеленого Пса яка потрапляє до моїх рук, і друга на комбатанську тематику... і кожного разу око ріже скажено вульгарне оформлення: якісь гліфи шароварних козачків, жахливе форматування, урапатріотичні передмови - ну важко уявити щось більш відразне на книжковій полиці.
Особливо хочеться дорікнути редакторові видання (якщо такий звичайно був). Ну неправильно вкладати в одну книжку розповіді які не тільки не повязані тематично, але й рознесені в часі як буття Христа і відкриття Нового Світу! Ну як може вжитись в одній обкладинці розповідь про алкоголь на радянському торгівельному флоті і методичний посібник по веденню бойових дій на високогір’ї ?!?! Коротше кажучи - це вінігрет, який в руках професійного редактора перетворився б на цікавий огляд кавказьких подій останніх 20 років.

"Fifteen Days" містить з десяток історій про канадських хлопців які склали голови в Авганістані. Книжка "тут і там" піднімає дійсно цікаві теми. Для прикладу проблеми які розкладали армію в 90-тих роках і які призвели до того що, заради уникнення "напруженості в суспільстві", військовим було рекомендовано не носити однострій поза межами військових баз. Про ліберальний уряд який продав _всі_ транспортні гелікоптери і в результаті країна проїхала дві війни маючи лише обіцянку допомоги від союзників. Про загальне функціонування організму солдата в бою і описи окремих найбільших битв в провінції Кандагар... Але все це - острови в морі сліз. Більшу частину книжки займають історії як матері, дружини й діти реагували на повідомлення про смерть їхніх синів/чоловіків/батьків. Це чорні дні і тижні в житті цілих родин, а подекуди і цілих містечок. Десь на третій історії ти приблизно впізнаєш шаблон - знайомство з солдатом, його життєпис, приклади його бойового духу, потім раптова і неочікувана смерть, і жахливий біль на батьківщині. Читати про четвертого стає важко, а на пятому ти просто перегортаєш найгірші сторінки. Коротше - книжка для тих чиї імена згадуються в ній.

Читайте якісне!
Щастя Вам!

[1] Щоденник сотника Устима
http://test.greenpes.com/node/171

[2] Fifteen Days
http://www.amazon.ca/Fifteen-Days-Stories-Friendship-Canadian/dp/0385664664