Туреччина №3

В цьому екстренному випуску я постараюсь висвітлиті всі ті пожовклі від яскравого середземноморського сонця спогади, повязані з екскурсіями. Отож на цей відпочинок їх випало 3 - похід на човнику "Jet Sindbad", поїздка до Міри-Кеково, виїзд на гору Тахталі. Також невідомо як класифікованою є відвідина турецької бані. Тому про все на все - 3 з половиною абзаци

3 стіни, стеля та підлога були деревянними. 4 стіна була зовсім прозорою. Дивлячись крізь неї можна було побачити нас - розпластаних на лавах. Ми тихо потіли. Біля дверей капризно потріскував і шипів після кожного черпака води камін. Ми лежали і в тому спекотному мареві єдиним достовірним годинником було серцебиття, котре церковним дзвоном відмірювало секунди. Так минули перші 30 хв Турецької бані. Далі - ароматний яблуневий чай, і купання з пілінгом. Пілінг це коли вашу власну розпарену і загорілу шкіру здирають шорсткою рукавичкою. Винахідники називають це шліфування "очищенням від зроговілого епідермію" - впродовж процедури воно не приносить жодного дискомфорту, зате потім мені було боляче вийти на сонце. Тому пілінг це щось, з чим я залюбки розминусь наступного разу.
Мармуровий камінь був теплим і гладким. Шкіра приємно торкалась його. Живіт і м'язи віддавали йому всю напругу, чим здається робили його ще теплішим. Потім нас, лежачих на цьому величезному мармуровому столі поливали теплою водою і намилювали мильною піною. Це було свято релаксу. Тут мене вперше відвідала думка що відпочинок це не тільки бути подалі від роботи і турботи, але й приємні враження і насолода життям. Наступним настав час джакузі та масочки на обличчя... Про маски-глиняні-фантомаски я скажу коротко "не збагнув" :). Останні 30 хв це щось абсолютно незабутнє - це арома-масаж. Нічого подібного я перед тим не досвідчував - масаж ароматичними маслами і олійками. Вони розслабляють, дезорієнтують і переносять тебе в світ комфорту, тепла і тиші. Це свято відпочинку.

"Jet Sindbad" виявився човном з трьома палубами - на нижній, схованій від палючого сонця розміщується бар та столи для обіду; на середній - капітанський штурвал; на верхній, добудованій для більшої пасажиромісткості, - матрацики для загаряння. Ми виходили в море будучи повністю завантаженими - і коли перепалені люди з третьої палуби шукали через пару годин порятунку від сонця на нижніх, то ніде крім підлоги не могли примоститись. Туризм це звичайно класно, але от з мірою в турків інколи складно.
Тур складався з відвідин двох бухточок, мису і ланчу на борту. В ланч (включений у вартість туру) не включені напої. Бізнес побудований на принципі "нікуди з човна не подінешся" приносив непоганий дохід з розрахунку $3 за 200 грам чаю.
Було трохи шумно і гамірно, час від часу було чути вихлопи дизельного двигуна, і тому при відвідинах мису майже всі пішли бродити сушею. Доречі, тут я і взнав як звати човна - бо коли він відпливав то всім забутим на суші гаврикам кричав "Jet Sindbad". Добре хоч ті клоуни з різних човнів непогано між собою знаються і людей, забутих одними, підбирали інші. Тільки не питайте мене що роблять робінзони коли спізнюються на останній човник...

Міра-Кеково це цілоденний тур по затопленому місті, амфітеатрі і акрополі. В турфірмі ми замовили англомовний тур і не прогадали - за нами наглядав справді цікавий гід (котрий будучи за освітою істориком-теологознавцем розповів як піарився на розкопках церкви святого Миколая Російський цар Миколай, як стався розкол християнської церкви на православну і католицьку, як змінюються міста впродовж 3 тисяч років). Сам гід будучи мусульманином, дотримувався рамадану, але дозволяв собі відхилятись від строгих догм у дні турів - він їв і пив за двох! :) Якщо він з подібним запалом віддавався ще й насолодам подружнього постовідступництва, то його дружина-німкеня мусіла просто обожнювати кожного туриста, котрий витягував її чоловіка на роботу.

і ВРЕШТІ... Тахталі
Пік Тахталі це 2365 м, або на 304 метри вище Говерли. Гора проглядається з будь-якого місця Кемеру, і тягнула мене магнітом з першого погляду - не даремно ж по гороскопу я гірський козел :) Знуджені від сервісу турагенцій, добиратись ми вирішили власним ходом - спочатку їхали звичайною маршруткою (водій радо запросив нас в автобус, хочав той момент тільки вертався в Кемер і відповідно ще з хвилин 20 катав нас містом, аж поки не настав час маршруту назад), а потім - автостопом до підйомника і автостопом з гори до Кемеру.
Побачене вартувало всіх маршруток і тугриків за виїзд ($35 з людини) - висота, чисте повітря, прохолода, легкий з присмаком моря і йоду вітер.
Гори це завжди велично. Що цікаво - канатну дорогу турки придбали в швейцарців. Хоча вона прокладена на території національного заповідника, сама канатка належить приватному інвестору. Запустили канатку 3 місяці перед нашим візитом, а першу станцію відкрили 4 роки тому.

	На фото зліва хочу зупинитись дещо детальніше - Середземне море турки називають "молочним". Говорять що таку назву в цих краях воно дістало завдяки специфічному молочному забарвленню на світанку - тоді туман, що стелиться морем зливається з сутінковим небом. Першого ж дня, ми зірвались в 5 годині ранку щоб пересвідчитись в цьому на власні очі - лінія горизонту справді розмилась, і визначити межу між морем і небом було непросто. З гори, ми спостерігали щось подібне, правда без кісільного відтінку - тут небо проходить через призму горизонту і виливаєтсья у море - незабутнє видовище.

Туреччина №2

Те що відпочивати цього року доведеться в Туреччині мені на підсвідомому рівні закодували ще n місяців назад. Головні аргументи - сервіс, порівняльні з Кримом ціни і залізне алібі на ігнорування дзвінків з роботи (10 грн за хвилину). З часом відпустки ми визначились ще наприкінці травня. Хоча тут правильніше таки буде сказати - мене визначили, бо дати прямо залежали від клієнтського релізу.
Перший раз ми навідались в тур-агенцію ще в спекотному червні. При температурі надворі поза 30, картинки з блакитною водичкою басейнів, та бажаною прохолодою моря говорили тисячукрат більше за сухі стандартні фрази агентів. Після того ми ще з десяток раз блукали коридорами різних агенцій, аж зупинились на Пілігримі.
Прийшли ми звичайно не з порожніми руками, а з переліком побажань. Це мав бути тихий відпочинок, відповідний сервіс і наявність культурної програми на вечір (як-то похід в кавярню, чи до кіна). Премила агент Роксолана розмалювала нам наш готель Пегасос як найвідповідніший нашим запитам - 4 зірочки, і тільки з минулого року він продається для країн СНД... а до того обслуговував тільки Європу.
Безсовісно зриваюсь на крик в наступних реченнях - дорога Роксоланко, дитина злота, Пегасос обслуговував, обслуговує і буде обслуговувати СНД клієнтів аж доки його не поремонтують. А Європу він перестав обслуговувати ще за царя Гороха (цим откровенням зі мною поділився Кемерієць з 20-літнім стажем, який любязно віз нас з гори Тахтахалі). Тихим, люба Роксоланочко, цей готель також не назвеш - він стоїть в трикутнику трьох найбільших public-дискотек, причому його власний DJ добросовісно бавить російську публіку до 12 ночі. А стосовно культурної програми, то якою вона може бути в місті де все населення компактно розміщується в торгівельному ряді метрів 300 в довжину і немає жодного кінотеатру?

Попри деякий конфуз з майбутньою реальністю ми радо проплатили наш тур і почали готуватись до поїздки. Готувались ми звичайно як і подобає людям ХХІ столліття - з інтернетом. В сумку нашу попали 3 теплих светри, пара сорочок на довгий рукав і закрите взуття. Про запас ще взяли плавки/купальник, пару футболок і шорти. І все завдяки найнадійнішому сайту погоди accuweather.com, котрий напрогнозував Кемеру дощі, температуру ледь вище за 10 градусів цельсія і хмарність тотожну ядерній війні.

На цей момент, уважні читачі, повинні би були засвоїти два моменти з половиною:
1. не вірити агенту Роксолані з Пілігриму
2. не вірити accuweather.com
2 з половиною. зібрати кошти мені на опірну стіну

Тепер про змову. Правда не сіоніську, а західно-європейську. Інша назва цього абзацу - про ремонти готелів і їхнє наповнення. Готель будують і наповнюють найбільш платіжоспроможними і найдисциплінованішими (щоб мінімізувати амортизацію) клієнтами. В наш час це носії Євро, а ще донедавна - Рейхс-Марок (в народі Дойч-Марок). Як тільки готель віпрацює в такому режимі декілька сезонів і надоїсть Євро-публіці його віддають на "знос" - читай на СНД ринок. Пяні потопи ванн, блювання з балконів і просто готовність відпочивати з меншим комфортом - візитна картка СНДистів (наскільки співзвучне з "садистів"). В такому режимі готель працюватиме аж до моменту коли рентабельнішим буде провести ремонт і виставити його для категорії Євро.
Яко результат, в номер з видом на море, ми попали після незначної матеріальної допомоги нужденному метр-отелю в 10 зелених тугриків, а гарне прибирання за 1 тугрик в день.
Ну що ж... принаймі практика допомагати нужденним організаціям в Україні (як-то Львівгаз, Водоканал, БТІ, Ради різних рівнів) не пройшла даремно :)

Туреччина №1

Трансфер до Анталійського аеропорту був призначений на 3:30 ранку. Молодий, не знаючий жодної крім турецької портьє спочатку обірвав наш сон своїм мовчанням, а потім пробурмутів задоволене "ОК", що вочевидь мало значити "правда я профі?"
У вівторок, 2 жовтня ми залишали Кемер, Анталія, Туреччина.

До того, ми провели 10 днів в сонячному Кемері, побували на декількох екскурсіях, стринькали трохи грошей на подарунки, позагаряли і наковтались соленої морської води.
Забігаючи поперед оповідання, виношу вердикт - відпочинок в Туреччині не може бути самоціллю - тут відчувається брак розваг (скажімо в Кемері немає кіноплексу, вуличних перформенсів та й театру взагалі); наявні action-розваги (скажімо поїздки на квадроциклах чи дайвінг) зорієнтовані за бюджет вище середнього (15 хв на водному скутері 30 Є), а середньобюджетні розваги це переважно скучні і втомлюючі цілоденні екскурсії.
Іншими словами Туреччина це НЕ Рим, де просте перелічення памяток займе тиждень, і не Скандинавія, де від одного погляду за вікно паморочиться голова.

Тому оптимальний відпочинок в Туреччині це компанії від 4 осіб в окремій орендованій віллі з басейном і авто. Це не є now-how, видумане мною для провокаційного посту - такий відпочинок десятки років практикують німці і західні Європейці. До того ж програма, пропонована турагенціями (готель 4 зірочки, АІ [All Inclusive], трасфер і авіаквитки) за вартістю оплати не поступається вілло-компанійському.

А тепер пустім все на самотік. Почнемо з загального огляду.

Туреччина - розвинута держава, асоційований член ЄС, член НАТО. 16 економіка світу з 72 мільйонним населенням, середній вік якого становить 26 років.
Згідно прогнозів, Туреччина ввійде в 10 найрозвинутіших країн світу протягом 15-20 років.
[більш детально тут: http://en.wikipedia.org/wiki/Turkey]

Якою Туреччину побачив за ці 10 днів я? перш за все - це працьовиті люди (чого вартують тільки безкраї поля теплиць, і адська робота під палючим сонцем при Т>30 С). по-друге це відчуття потенціалу (абсолютно всюди ведуться будівельні роботи - прокладка нових доріг, будівництво приватного сектору, готельних/відпочинкових комплексів). по-третє це чітке позиціонування "Європа і решта світу - споживачі турецьких послуг і продуктів".

Яким побачили турки мене? Думаю скупим і скутим в торгуванні, дещо скованим в розмові зате з чіткою американською англійською. Стосовно Американської англійської - як вона стала в пригоді - не розповісти і не описати. Десятки разів, мені вдавалось відшити надоїдливих торгашів-прилипал простим "thank you". В Кемері, де вся інфраструктура зорієнтована на росіян англійською володіють лише інтелігентні продавці (з якими ой-наскільки-приємніше мати справу ніж з класичним "друг, можна задать адін вапрос")

Про відпочинок руских можна знімати фільм "разврат и плебейство". Тільки одиниці відпочиваючих приїздили сімями. Більшість це одинокі дівчата в кількості 1-3, а також групи непросихаючих чоловіків. Пиття для руских це не просто спосіб проведення дозвілля - це стиль життя. Вони пють до сніданку, після обіду і майже до срачки ввечері під час дискотеки. А завиванням під "Владімірский Централ" закінчувалась більшість вечорів цього сезону :)
Мабуть тому турки не раз запитують своїх російськомовних відвідувачів "а в чьом смисл жизні, брат?"

Таким це чином ми добрались до наступного розділу нашого оповідання - тури.
Вони в наступному пості. Пара фоток