Перше Полювання

Таки збулось! 30 грудня, під саму завісу року я вирушив на полювання!
Їхав на зайця - цю велетенську мясожерну істоту, котра наводить страх на околиці і якою страшать дітей...

Повів мене в цей нелегкий путь - Андрій Ві - мисливець зі стажем і просто хороший чоловік. Підйом відбувся в 6.45, а через годину ми вже були на місці. Короткий інструктаж, і ми рушили в путь. В моєму рюкзаку мирно похитувався обід, термос, фляга, 20 патронів, медаптечка; а на плечі - рушниця.

Далі були 6 годин переходів, короткий обід і втома. За нашими підрахунками, ми здолали близько 24 кілометрів по засніжений, пересіченій місцевості.
Які враження? Перш за все - цей день я провів на повітрі, у спілкуванні з природою. Зайця ми щоправда таки не побачили, зате куріпки, синиці, дятли, польові миші - літало, стукало і жило у полях. Незважаючи на втому я відпочив - перш за все духом, і тому обовязково піду на полювання ще.

Пару фоток

	Ранок, мисливські угіддя під Стриєм. Засніжені трави розсіюють сонячне світло - враження, немов йдеш серед герлянд
	На мені українські військова форма зимового зразка. Справді тепла і зручна.
	Тут Андрій Ві. Профі.
	Знімок у перспективу - далекий туман закрив гори. За день ми пройшли 4 таких поля.

Будова 2007 - 3

Будівельні роботи 2007 року ми припинили в листопаді через дощі, що перетворили нашу ділянку в непроїздну, непрохідну і нездоланну тундру.
Оглядаючись назад, я бачу що будова це значно більше грошей і нервів ніж я собі уявляв; до всього, це ще й постійна гонитва з часом і інфляцією.
Адже від початку будови буд.матеріали зросли в ціни від 2 до 3 разів; варість майстрів - від 1.5 до 2 разів

Вкінці року, ми вирішили дотиснути всю бюрократичну тяганину і ввести будинок в експлуатацію.
"Введення Будинку в експлуатацію" - це етап з яким стикається кожен забудовник. І це той етап коли забудовник "по-повній програмі" відчуває всі реберця шестерней державної машини.

В цьому пості я хочу написати про весь бюрократичний життєвий цикл будівництва.
Отож спочатку було рішення сільради, котра видала нам дозвіл на "прибудову та надбудову" до існуючої літньої кухні та присвоїла поштову адресу. Потім - робота архітектора і затвердження будівельного плану з привязкою. Тут ви вперше познайомитесь з пожежниками вашого району. На всі ці роботи можете сміло відвести до року.
Після затвердження будівельного плану, наступає така дрібничка, як будова. Але будьте пильні - бюрократична машина чатує і зустріне вас новими кабінетами після недовгого відпочинку, який ви проведете в сварках з підрядниками.

Наступним етапом є повернення в лоно БТІ - воно відкриє вам справу і виробить "технічний паспорт для введення в експлуатацію". Все це - приблизно 4 місяці з виїздом на місце.
Потім - ви попадаєте в дбайливі руки людей з "Архітектурного Будівельного Контролю" - організації дійсно дієвої. Вони виробляють обхідний лист, який очікує на підписи СанЕпідемСтанції, Радіологічного Контролю, Пожежників (вдруге) і Архітекторів. Схиляю голову перед тими кому вистарчить сил на таку кількість кабінетів при такому скупому графіку "прийомних днів"

Далі вас охопить відчуття дежа-вю, коли ви укладете з БТІ черговий договір на вироблення "технічного паспорту" та "права власності".
Потім - декілька поспіль поїздок в сільську раду і вуаля - ви ввели будинок в експлуатацію.

Коротко підсумовуючи ви проведете більше тижня в коридорах різних рад і установ. Додатково ваш гаманець схудне на 900Є і ви станете спражнім цінителем привітних облич держ.службовців.

Вдачі Вам, адже між будовою і введенням, ви повинні подбати про водогін, газифікацію, електрифікацію і оздоблювальні роботи :)

Історія однієї стіни

Опірна стіна - це інженерна конструкція, що встановлюється на різкому перепаді висот і служить бар'єром для осування грунту. Дивимось на малюнок знизу щоб зрозуміти премудрості моєї мови
Перепад висот між Рівнем 1 та 2, на моїй дялянці, це 1.5 метри. Рівнем 2 служить дорога, яка постійно "сповзає" під вантажем машин.
До мене, з цією проблемою стикнувся дід моєї дружини, який поставив паркан на 40 см фундамент. Нажаль таке рішення за 20 років повністю осунулось.
Щоб витримати тиск дороги, було вирішено посадити нову опірну стіну на залізобетонні палі. Вони сидять в грунті на 1.5 метри. Поверх них залито залізобетонний фундамент, на якому вже височить паркан.

	Роботи розпочались 5 Жовтня На цій фото вони тривають другий день. За цей час демонтовано старий паркан разом з фундаментом.
	Протягом тижня вибурені і залиті палі; закладені стовпці паркану; йде заливка фундаменту Головні будівельні роботи займуть ще один тиждень. За цей час долиють фундамент, населять плити паркану. Ще один тиждень повністю піде на відкуп природі, і холодним осіннім дощам. Тільки в кінці жовтня робітники зможуть приступити до прибирання території та ландшафтних робіт
	2 листопада. Закінчення робіт Стіна готова до здачі. Вигляд ззовні
	Вигляд зсередини. Прошу звернути увагу на ряд маленьких туйок. Цим чудо-деревцям бажаємо сили і натхнення вистояти нелегку зиму, і вже звесни тішити людське око здоров'ям і ростом

Туреччина №3

В цьому екстренному випуску я постараюсь висвітлиті всі ті пожовклі від яскравого середземноморського сонця спогади, повязані з екскурсіями. Отож на цей відпочинок їх випало 3 - похід на човнику "Jet Sindbad", поїздка до Міри-Кеково, виїзд на гору Тахталі. Також невідомо як класифікованою є відвідина турецької бані. Тому про все на все - 3 з половиною абзаци

3 стіни, стеля та підлога були деревянними. 4 стіна була зовсім прозорою. Дивлячись крізь неї можна було побачити нас - розпластаних на лавах. Ми тихо потіли. Біля дверей капризно потріскував і шипів після кожного черпака води камін. Ми лежали і в тому спекотному мареві єдиним достовірним годинником було серцебиття, котре церковним дзвоном відмірювало секунди. Так минули перші 30 хв Турецької бані. Далі - ароматний яблуневий чай, і купання з пілінгом. Пілінг це коли вашу власну розпарену і загорілу шкіру здирають шорсткою рукавичкою. Винахідники називають це шліфування "очищенням від зроговілого епідермію" - впродовж процедури воно не приносить жодного дискомфорту, зате потім мені було боляче вийти на сонце. Тому пілінг це щось, з чим я залюбки розминусь наступного разу.
Мармуровий камінь був теплим і гладким. Шкіра приємно торкалась його. Живіт і м'язи віддавали йому всю напругу, чим здається робили його ще теплішим. Потім нас, лежачих на цьому величезному мармуровому столі поливали теплою водою і намилювали мильною піною. Це було свято релаксу. Тут мене вперше відвідала думка що відпочинок це не тільки бути подалі від роботи і турботи, але й приємні враження і насолода життям. Наступним настав час джакузі та масочки на обличчя... Про маски-глиняні-фантомаски я скажу коротко "не збагнув" :). Останні 30 хв це щось абсолютно незабутнє - це арома-масаж. Нічого подібного я перед тим не досвідчував - масаж ароматичними маслами і олійками. Вони розслабляють, дезорієнтують і переносять тебе в світ комфорту, тепла і тиші. Це свято відпочинку.

"Jet Sindbad" виявився човном з трьома палубами - на нижній, схованій від палючого сонця розміщується бар та столи для обіду; на середній - капітанський штурвал; на верхній, добудованій для більшої пасажиромісткості, - матрацики для загаряння. Ми виходили в море будучи повністю завантаженими - і коли перепалені люди з третьої палуби шукали через пару годин порятунку від сонця на нижніх, то ніде крім підлоги не могли примоститись. Туризм це звичайно класно, але от з мірою в турків інколи складно.
Тур складався з відвідин двох бухточок, мису і ланчу на борту. В ланч (включений у вартість туру) не включені напої. Бізнес побудований на принципі "нікуди з човна не подінешся" приносив непоганий дохід з розрахунку $3 за 200 грам чаю.
Було трохи шумно і гамірно, час від часу було чути вихлопи дизельного двигуна, і тому при відвідинах мису майже всі пішли бродити сушею. Доречі, тут я і взнав як звати човна - бо коли він відпливав то всім забутим на суші гаврикам кричав "Jet Sindbad". Добре хоч ті клоуни з різних човнів непогано між собою знаються і людей, забутих одними, підбирали інші. Тільки не питайте мене що роблять робінзони коли спізнюються на останній човник...

Міра-Кеково це цілоденний тур по затопленому місті, амфітеатрі і акрополі. В турфірмі ми замовили англомовний тур і не прогадали - за нами наглядав справді цікавий гід (котрий будучи за освітою істориком-теологознавцем розповів як піарився на розкопках церкви святого Миколая Російський цар Миколай, як стався розкол християнської церкви на православну і католицьку, як змінюються міста впродовж 3 тисяч років). Сам гід будучи мусульманином, дотримувався рамадану, але дозволяв собі відхилятись від строгих догм у дні турів - він їв і пив за двох! :) Якщо він з подібним запалом віддавався ще й насолодам подружнього постовідступництва, то його дружина-німкеня мусіла просто обожнювати кожного туриста, котрий витягував її чоловіка на роботу.

і ВРЕШТІ... Тахталі
Пік Тахталі це 2365 м, або на 304 метри вище Говерли. Гора проглядається з будь-якого місця Кемеру, і тягнула мене магнітом з першого погляду - не даремно ж по гороскопу я гірський козел :) Знуджені від сервісу турагенцій, добиратись ми вирішили власним ходом - спочатку їхали звичайною маршруткою (водій радо запросив нас в автобус, хочав той момент тільки вертався в Кемер і відповідно ще з хвилин 20 катав нас містом, аж поки не настав час маршруту назад), а потім - автостопом до підйомника і автостопом з гори до Кемеру.
Побачене вартувало всіх маршруток і тугриків за виїзд ($35 з людини) - висота, чисте повітря, прохолода, легкий з присмаком моря і йоду вітер.
Гори це завжди велично. Що цікаво - канатну дорогу турки придбали в швейцарців. Хоча вона прокладена на території національного заповідника, сама канатка належить приватному інвестору. Запустили канатку 3 місяці перед нашим візитом, а першу станцію відкрили 4 роки тому.

	На фото зліва хочу зупинитись дещо детальніше - Середземне море турки називають "молочним". Говорять що таку назву в цих краях воно дістало завдяки специфічному молочному забарвленню на світанку - тоді туман, що стелиться морем зливається з сутінковим небом. Першого ж дня, ми зірвались в 5 годині ранку щоб пересвідчитись в цьому на власні очі - лінія горизонту справді розмилась, і визначити межу між морем і небом було непросто. З гори, ми спостерігали щось подібне, правда без кісільного відтінку - тут небо проходить через призму горизонту і виливаєтсья у море - незабутнє видовище.

Туреччина №2

Те що відпочивати цього року доведеться в Туреччині мені на підсвідомому рівні закодували ще n місяців назад. Головні аргументи - сервіс, порівняльні з Кримом ціни і залізне алібі на ігнорування дзвінків з роботи (10 грн за хвилину). З часом відпустки ми визначились ще наприкінці травня. Хоча тут правильніше таки буде сказати - мене визначили, бо дати прямо залежали від клієнтського релізу.
Перший раз ми навідались в тур-агенцію ще в спекотному червні. При температурі надворі поза 30, картинки з блакитною водичкою басейнів, та бажаною прохолодою моря говорили тисячукрат більше за сухі стандартні фрази агентів. Після того ми ще з десяток раз блукали коридорами різних агенцій, аж зупинились на Пілігримі.
Прийшли ми звичайно не з порожніми руками, а з переліком побажань. Це мав бути тихий відпочинок, відповідний сервіс і наявність культурної програми на вечір (як-то похід в кавярню, чи до кіна). Премила агент Роксолана розмалювала нам наш готель Пегасос як найвідповідніший нашим запитам - 4 зірочки, і тільки з минулого року він продається для країн СНД... а до того обслуговував тільки Європу.
Безсовісно зриваюсь на крик в наступних реченнях - дорога Роксоланко, дитина злота, Пегасос обслуговував, обслуговує і буде обслуговувати СНД клієнтів аж доки його не поремонтують. А Європу він перестав обслуговувати ще за царя Гороха (цим откровенням зі мною поділився Кемерієць з 20-літнім стажем, який любязно віз нас з гори Тахтахалі). Тихим, люба Роксоланочко, цей готель також не назвеш - він стоїть в трикутнику трьох найбільших public-дискотек, причому його власний DJ добросовісно бавить російську публіку до 12 ночі. А стосовно культурної програми, то якою вона може бути в місті де все населення компактно розміщується в торгівельному ряді метрів 300 в довжину і немає жодного кінотеатру?

Попри деякий конфуз з майбутньою реальністю ми радо проплатили наш тур і почали готуватись до поїздки. Готувались ми звичайно як і подобає людям ХХІ столліття - з інтернетом. В сумку нашу попали 3 теплих светри, пара сорочок на довгий рукав і закрите взуття. Про запас ще взяли плавки/купальник, пару футболок і шорти. І все завдяки найнадійнішому сайту погоди accuweather.com, котрий напрогнозував Кемеру дощі, температуру ледь вище за 10 градусів цельсія і хмарність тотожну ядерній війні.

На цей момент, уважні читачі, повинні би були засвоїти два моменти з половиною:
1. не вірити агенту Роксолані з Пілігриму
2. не вірити accuweather.com
2 з половиною. зібрати кошти мені на опірну стіну

Тепер про змову. Правда не сіоніську, а західно-європейську. Інша назва цього абзацу - про ремонти готелів і їхнє наповнення. Готель будують і наповнюють найбільш платіжоспроможними і найдисциплінованішими (щоб мінімізувати амортизацію) клієнтами. В наш час це носії Євро, а ще донедавна - Рейхс-Марок (в народі Дойч-Марок). Як тільки готель віпрацює в такому режимі декілька сезонів і надоїсть Євро-публіці його віддають на "знос" - читай на СНД ринок. Пяні потопи ванн, блювання з балконів і просто готовність відпочивати з меншим комфортом - візитна картка СНДистів (наскільки співзвучне з "садистів"). В такому режимі готель працюватиме аж до моменту коли рентабельнішим буде провести ремонт і виставити його для категорії Євро.
Яко результат, в номер з видом на море, ми попали після незначної матеріальної допомоги нужденному метр-отелю в 10 зелених тугриків, а гарне прибирання за 1 тугрик в день.
Ну що ж... принаймі практика допомагати нужденним організаціям в Україні (як-то Львівгаз, Водоканал, БТІ, Ради різних рівнів) не пройшла даремно :)

Туреччина №1

Трансфер до Анталійського аеропорту був призначений на 3:30 ранку. Молодий, не знаючий жодної крім турецької портьє спочатку обірвав наш сон своїм мовчанням, а потім пробурмутів задоволене "ОК", що вочевидь мало значити "правда я профі?"
У вівторок, 2 жовтня ми залишали Кемер, Анталія, Туреччина.

До того, ми провели 10 днів в сонячному Кемері, побували на декількох екскурсіях, стринькали трохи грошей на подарунки, позагаряли і наковтались соленої морської води.
Забігаючи поперед оповідання, виношу вердикт - відпочинок в Туреччині не може бути самоціллю - тут відчувається брак розваг (скажімо в Кемері немає кіноплексу, вуличних перформенсів та й театру взагалі); наявні action-розваги (скажімо поїздки на квадроциклах чи дайвінг) зорієнтовані за бюджет вище середнього (15 хв на водному скутері 30 Є), а середньобюджетні розваги це переважно скучні і втомлюючі цілоденні екскурсії.
Іншими словами Туреччина це НЕ Рим, де просте перелічення памяток займе тиждень, і не Скандинавія, де від одного погляду за вікно паморочиться голова.

Тому оптимальний відпочинок в Туреччині це компанії від 4 осіб в окремій орендованій віллі з басейном і авто. Це не є now-how, видумане мною для провокаційного посту - такий відпочинок десятки років практикують німці і західні Європейці. До того ж програма, пропонована турагенціями (готель 4 зірочки, АІ [All Inclusive], трасфер і авіаквитки) за вартістю оплати не поступається вілло-компанійському.

А тепер пустім все на самотік. Почнемо з загального огляду.

Туреччина - розвинута держава, асоційований член ЄС, член НАТО. 16 економіка світу з 72 мільйонним населенням, середній вік якого становить 26 років.
Згідно прогнозів, Туреччина ввійде в 10 найрозвинутіших країн світу протягом 15-20 років.
[більш детально тут: http://en.wikipedia.org/wiki/Turkey]

Якою Туреччину побачив за ці 10 днів я? перш за все - це працьовиті люди (чого вартують тільки безкраї поля теплиць, і адська робота під палючим сонцем при Т>30 С). по-друге це відчуття потенціалу (абсолютно всюди ведуться будівельні роботи - прокладка нових доріг, будівництво приватного сектору, готельних/відпочинкових комплексів). по-третє це чітке позиціонування "Європа і решта світу - споживачі турецьких послуг і продуктів".

Яким побачили турки мене? Думаю скупим і скутим в торгуванні, дещо скованим в розмові зате з чіткою американською англійською. Стосовно Американської англійської - як вона стала в пригоді - не розповісти і не описати. Десятки разів, мені вдавалось відшити надоїдливих торгашів-прилипал простим "thank you". В Кемері, де вся інфраструктура зорієнтована на росіян англійською володіють лише інтелігентні продавці (з якими ой-наскільки-приємніше мати справу ніж з класичним "друг, можна задать адін вапрос")

Про відпочинок руских можна знімати фільм "разврат и плебейство". Тільки одиниці відпочиваючих приїздили сімями. Більшість це одинокі дівчата в кількості 1-3, а також групи непросихаючих чоловіків. Пиття для руских це не просто спосіб проведення дозвілля - це стиль життя. Вони пють до сніданку, після обіду і майже до срачки ввечері під час дискотеки. А завиванням під "Владімірский Централ" закінчувалась більшість вечорів цього сезону :)
Мабуть тому турки не раз запитують своїх російськомовних відвідувачів "а в чьом смисл жизні, брат?"

Таким це чином ми добрались до наступного розділу нашого оповідання - тури.
Вони в наступному пості. Пара фоток

робочі ротації

Вчора з мого тіму пішов ще один Воїн - Володя М. Чоловік дуже досвідчений, відповідальний і технічно грамотний.

Замислився скільки людей, з котрими я працював, пішли за останні 2 роки: Володя М, Віталій Б, Олег О, цілий випуск студентів (Галя, Зеник, Володя, Тарас К), Олександр К (Дніпро), Андрій Д (Дніпро), Євген З (Дніпро), Олег К, Олександр К, Роман П, Сергій О,
Разом 14. тобто в середньому одна людина на 2 місяці

Колись мене страшенно обурювало "чому люди, в котрих ми вклали стільки зусиль і знань йдуть від нас?". Але тепер, після деяких інтелектуальних потуг, каталізованих настроєм останнього релізу, я розумію, що сприймав тім як щось "своє", в що сам вклав немало здоровя. І тут, на мій погляд і ховається проблема - бо люди ці, як і я є просто найманою робочою силою. І працюємо ми не на ідею, а на конкретного власника. І тому... йшли вони не
"від нас", а з конкретної посади (окладу)

Шкода звичайно що це розуміння прийшло пізно. Але як кажуть - краще пізно ніж ніколи.
Тому всім вам, бойові друзі, бажаю успіху в подальших починаннях. В житті ми ще не раз перетнемось, і єдине що насправді важить - це хороші стосунки між людьми.

Будова 2007 - 2

Вчора в життєвому циклі нашої будови відбулась значна подія. Врешті моя хата має двері!
До цього трішки пізніше, бо зараз хочу перелічити всі звершення. Отож:
1. оформлене під'єднання до електромережі. заздріть, бо воно 3-фазне
2. проведена електромережа по будинку. 300 точок. щитки виглядають як пульти управління Шатлом.
3. залиті чорнові підлоги
4. поштукатурені стіни
5. оброблено гіпсокартоном дах 2 поверху
6. вставлено вікна і зроблено внутрішні відкоси
7. !!!вставлено двері!!!

про підрядників. фірма-постачальник вікон - Віконні Системи (10 років гарантії, завод у Львові, виглядають солідно). Двері - ЛьвівБудКомплектація (компанія ніби ОК, тільки з термінами не справляється). Електро-кабель - дніпропетровського виробництва.

звичайно що по кожному з вищенаведених пунктів можна писати трилери. Одні лише двері нам робили 7 тижнів, замість обіцяних 3. кількість телефонних дзвінків і страчених на розмовах нервів можете собі уявити.
...але... тепер будова дістала вигляд майже завершеної. там майже можна жити, і це неймовірно надихає нас кожного разу коли ми приїздимо до нашої хати.
я вже готовий дзвонити до своєї тітки і робити замовлення на чорну кішку (яка згідно традиції, увійде до хати першою). правда ще залишаються
а. сходи на 2 поверх
б. чистові підлоги
в. сантехніка і септик
г. опалення і батареї
д. кухня, плитка, унітази, раковини, деревянні підлоги, внутрішні двері, підвіконники, штук і малювання стін, світильники і лампи, меблі і ковролін і тисяча інших речей


Пару фоток

малі підсумки

Пройшло трохи часу, і хочеться підвести якісь мінімальні підсумки

по-перше будова. її темпи з огляду на фінансові чинники сповільнюються. цього року ми ще зможемо вкласти септик/вигрібну яму і залити чистові підлоги
ми спробували взяти кредит на СС, але нам було відмовлено з огляду на "відсутність грошей".
цікаве формулювання для фірми, яка бореться за звання найбільшої у східній Європі.

по-друге втома. вона повсюдна і постійна. втома перш за все моральна. постійні неузгодженості з індійськими клієнтами, є тим випадком коли неспівпадіння світоглядних основ (християнство vs. індуїзм) безпосередньо відбивається на інженерному підході (порядок vs. хаос). я не буду писати високих фраз, але на мій погляд, такі поодинокі вийнятки як Рамануджан (відсилаю цікавих до книжки Гіперпростір Мічіо Кайку), тільки підтверджуть що Європеїдна думка має впорядковану структуру, чим вигідно відрізняється від решти

по-третє це відчуття самонереалізованості. воно випливає з пункту 2.
говорять що дивитись на зламану людину важче ніж на побиту. відкладати свої думки і плани "на потім" (особливо якщо вони не лежать в сфері аутсорсингу), це те ж що й відкладати на потім життя.
відсутність венчурних фондів, ангелів-інвесторів (відсилаю цікавих за тлумаченням цього терміну до Пола Грехана) фактично паралізовує зріле винахідництво. Вихід звідси один - це еміграція в фінансово сприятливі регіони. наприклад CERN, МІТ, Silicon Valley
хоча і тут не все райдужно - для прикладу - пошук за ключовим словом MOAST чи USARSim на careerbuilder.com не видає жодної вакансії.
Недавно ініціював зустріч з Кицмеєм (CEO SoftServe). підняв тему R&D та венчурних інвестицій/чи то пак співпраці заради створення продуктів. стратегію керівництва компанії найкраще описує фраза "не ми шукаємо нагоду, а нагода шукає нас". тобто сподіватись на можливість реалізації власних ідей в межах СС не варто.
про подальші плани наразі утримаюсь, але схиляюсь до думки що вивчення німецької та повернення до інженерії - пріоритет.

список прочитаного поповнився "таємницею" Андруховича, Куртом Воннегутом "хрестовий похід дітей", "колискова для кішки", "сирени Титана". за часом проведеним за читанням не жалію, але й особливого задоволення не отримав. зараз просто оргазмую на кожній главі Візій Мічіо Кайку, і конаю від усвідомлення того ким я не став не пішовши науковою стежкою.
в черговий раз даю собі обіцянку що мої нащадки будуть мати можливість на самореалізацію. і що вони житимуть в країні котра б належно фінансувала вчених-теоретиків.

також переглянули з добрих 50 фільмів. найяскравіші це "porco rosso" Міядзакі, "повернення кота" де Міядзакі директор та "останній король Шотландії" за справді класний фільм.

Тартак

На мою (і Христіну) невимовну радість, на день SS до нас приїхали не ТНМК, а ТАРТАК!
Сашко Положинський відіграв 2 години ("знайте-не один Елтон Джон може відіграти двох годинний концерт"), після чого потішив нас таким:



Концерт на 5+! чудова атмосфера, і драйв, якого не зіпсував навіть дощ.
Тартак - rulez!

Стенд

В суботу ми поїхали на стенд. Він розташований за Янівським цвинтарем і складається з 4 ділянок для спортивної стрільби - 2 кругової, 2 - стандартної.
Це була перша проба порохом для нашої фузеї, і правду кажучи я трохи переживав як все пройде - чи щільно прилягатиме запірна колодка до казенної частини, як себе поведуть замки.
Нащастя все пройшло успішно - разом з дружиною ми вистріляли пачку спортивних 12х70 і збили половину від всіх тарілок. Вдома я правда ще годину чистив і полірував стволи, що зрештою дозволило мені перечекати прибирання квартири :)

Трохи про сам стенд. Цього року його почали відновлювати - привели в порядок адміністративну будівлю, поремонтували обладнання, подбали за газони, помалювали щити, таке інше
Звичайно багато ще слід зробити, але я вірю що з притоком користувачів це буде легше.
Вартість послуг стенду:
1.3 грн = тарілка
1.5 грн = патрон
Разом за один постріл = 2.8

Це вигідно вирізняє Стенд від Бухти Вікінгів, де постріл це 5 грн. Крім того, на Стенді з вами безоплатно працюватиме інструктор, котрий даватиме дієві поради і підкреслюватиме ваш прогрес. Якщо відпочиваючі приїздять без своєї зброї - її надає Стенд. Це спортивні ТЦ, в порівнянні з якими моя ИЖ-27М просто запорожець
:)

Графік роботи:
робочі: Вівторок-Неділя, 9:00-17:00
вихідний: Понеділок

Відзнака

Сьогодні мене нагородили за "найкращу іноваційну ідею в області операційних процесів"
Пишаюсь неймовірно

Моя ідея - це використання відео-конференцій для статус-мітингів і поза ними.
За умови географічної рознесеності офісів (Дніпро, Івано-Франківськ, Чернівці, і т.і.) людям вкрай важливо бачити одне одного для ствердження командного духу і досягнення спільної цілі.

Ідея успішно реалізована, і я можу пишатись що ми були першим тімом на SoftServe котрий використав відео-зєднання!

Будова 2007 - 1

Отож, вретаємось до будови
В цьому пості про
1. паркан і війну за межу
2. велике прибирання
3. плани

1. Паркан і війна за межу
Межа з сусідом далась нам ціною великих нервів і немалих грошей. Основа проблеми не тільки в непоступливості сусіда, але й в недосконалості нашого законодавства, упередженості сількиої ради і двозначності кадастрових трактувань.
Урок, котрий я виніс з цієї перепалки (яка включала в себе судову тяганину, залучення міліції, десятки візитів в сільську раду, не менше - в різні державні кадастрові установи) - слід шукати компроміс.
Проблема, що забрала в нас стільки часу і сил була врешті вирішена в шляхом діалогу і порозуміння. Так - ми не отримали абсолютної перемоги, але нам вдалось зберегти мир. Ми запобігли подальшій ескалації конфлікту, котра означала серії судових позовів, витрат на адвокатів і нескінченного протистояння. Адже жодне рішення суду не принесе порозуміння і мир, якщо сторони не довіряють суддям/сільській раді/землевпорядникам

Високий паркан це запорука миру. Це підтверджують останні місяці після його встановлення.
На даний момент ми збудували паркани на межі з західним і східним сусідами. Південний пакран пролягає від дороги, і він запланований на кінець цього року-початок наступного.
Північний паркан межує з пасовищем, то мабуть залишиться як є.

2. Велике прибирання
Ми поприбирали подвіря. Факт того, що робітники 6 днів палили старі дошки/гнилі поліна/сміття щоб вичистити весь цей жах. З гір попелу ми відсіяли 4 будівельні мішки цвяхів з дошок. І навіть після такого, потрібно було дві машини щоб вивезти решту.
Тільки тепер ми вийшли на більш-менш задовільну чистоту по ділянці

3. В паланах - тинькування+вікна+двері. Будь-яке устаткування (чи то розетки, чи котли) ми завеземо тільки після підключення хати на пульт держаної охорони.
Так що чекаємо на штукатурів, телефоністів і поліціантів

Іподром

Мій дідо любив коней – навіть косички він навчився плести задовго до появи доньок, заплітаючи гриви коней на господарстві. Літом, в час скакового сезону він влаштовував сімейні виїзди на іподром. Мама з захопленням розповідає як складались такі дні – тролейбус в той час їхав лише до ЛАЗу на Стрийській, а далі вони пішки йшли до іподрому. Там, на повітрі проводили весь день, а перед тим як йти додому – заходили на шашлики. Ставки робили для інтересу і розваги, і додому вертались з хорошим настроєм і яскравими враженнями.

В Неділю, 13 травня Львівський Державний Іподром відновив свою роботу, і відкрив скаковий сезон 2007 року. Ми не могли пропустити такої події. Перше враження – іподром реконструювали і тепер там доволі чисто і охайно.

Відкриття сезону пройшло доволі оперативно і буквально відразу перед публікою вишикувались герої дня – коні і їх вершники.

Спочатку відбулось змагання з верхової їзди, де коні долали перешкоди. Спорт справді видовищний - навіть такі циніки як я співпереживали кожному учаснику – «тільки щоб все вийшло», «тільки щоб пройшов». Та попри те, сталось два падіння, одне з яких виглядало доволі страшно – кінь загальмував перед останньою перешкодою, скинув вершницю і ледве на наступив на неї копитом.

Переможцем став Юрій Труш – лідер змагань, красивий і впевнений наїзник.

Потім – скачки.

Спочатку про недоліки: попри всі старання організаторів, змагання пройшли без поставленого звуку, і особливо гостро відчувався брак професійного коментатора. Тобто публіці самій доводилось здогадуватись коли був даний старт, і як саме йдуть коні. Надіюсь що це упущення буде виправлене.

Решта організації, в мене нарікань не викликає – між подіями на бігових доріжках публіку розважали і дитячі ансамблі і професійні танцюристи. Тобто організатори старались (і вважаю це в них вдалось) створити вільну відпочинкову атмосферу. Не дивно що більшість відвідувачів приїздило цілими сім’ями.

Як працюють скачки

1. Перед забігом коні і жокеї дефілюють в спеціальній загорожі – тобто публіка може подивитись хто що собою представляє
2. Зробивши нотатки, Ви можете зробити ставки. Більше про них – на фотокопії нижче
   
3. Після забігу, коня нагороджують емблемою переможця і грамотою, а жокея це й трояндою і призом
4. Переможці можуть отримати в касі виграш

Нам дуже сподобалось. Оскільки вхід на іподром безкоштовний, ми з дружиною зробили дві мінімальні ставки (5 грн) щоб подякувати за таке чудове дійство.

Так що – рекомендую.

Фотокопії програми:

17 Mile Drive. Part 2

Продовжуємо про 17 mile drive

З музею ми поїхали до Santa Cruz, біля якої в нас закінчився бензин. Це співпало з бурчанням в шлунках, тому ми звернули в перше-ліпше містечко, де і машину заправили і себе нагодували. В містечку, крім заправки і купи ресторанчиків ще виявився салон Lamborghini, Aston Martin та інших знаменитостей. До його вітрин постійно липла і залишала свої масні плями від рук і носа чиясь фізія. За якихось 20 хв, я нарахував з 3 фізії різного кольору, статку і походження. Всі чмокали і присвистували – спочатку від машин, а потім від цін на них.

Містечко Los Gatos залишає враження елітного – багато-оформлені ресторани і кафе, пару галерей і музеїв, атмосфера добробуту – це його вирізняє навіть в Америці.

З ресторанчиків ми вибрали японський. З кусючого меню, ми зупинились на обіді з сушімі, рибного супу і рису. Поїли, поламали на пломбах пару зубочисток і рушили далі.

З Los Gatos ми взяли на південний захід і через 30 хв. були в Carmel. Дорога ті 30 хвилин крутила серпантини (оскільки ми переїжджали гірський хребет) і при тому дозволяла швидкість до 80 км/год.

Класно бути багатим і отримувати за це гроші. В’їзд на 17 mile drive коштує $9 з машини і враховуючи постійний потік, за рік туристи латають дорожні дірки і оплачують прибирання залишеного ними сміття. З дозволених для публічного відвідування місць – один з трьох гольф-клубів, берегова смуга і кафе. Решта – тільки для мешканців.

Тут відбувся мій досвід з гольфом, і як наразі – тільки глядацький (зате трофейний – кожен з нас все-таки виніс пару м’ячиків). А враження – просто суперові: гладенькі поля, зелена трава, чисті ставки, сонце, вітер і спокій. Думаю що гольф, як спорт і бізнес – це наступна «велика ідея» для України. Ендрю Ві, наприклад, переконаний що його вуйкові (керівник Стрийського РТМР) сподобається ідея з гольфовими полями на території мисливських угідь. В міжсезоння це б давало суттєві прибутки.

На закінчення, ми проїхались береговою смугою.

А потім - та сама дорога в готель, але в потемках. Додому ми попали в 23-тій. Після дня вражень і водіння я відключився відразу. ...і зранку вже починався останній тиждень відряження...

Ще декілька фото:

17 Mile Drive. Part 1

фото: кава-латте перед дорогою, Сан Матео

Отож, неділя. Останні вихідні перед відїздом додому (чому невимовно радий).
За рекомендацією співробітників, ми поїхали на 17 mile drive (100 миль від готелю). Про нього дещо пізніше. В цьому пості про музей авіації, котрий нам трапився по дорозі.

Це двохповерхова будова, на обочині аеропорту і 101 Interstate. Тут повно дітисьок (хоча на відміну від Хюстона їм не дозволяють мацяти всі залізяки - деякі дуже навіть гострі) і низьких частот від злітних смуг. А ще - пара цілком цікавих експонатів.

Першими нас зустріли пенсіонери, аматори залізничних колій














Вони будують фантастичні за деталізацією траси - 2-х ярусні, з тонелями, станціями, тупиками, перемикачами доріг і навіть з ДТП. Така залізниця - мрія кожного хлопця. Як шкода, що виростаючи тільки одиниці з нас не міняють фантазії на карєру і гроші.
Далі - виставка по-суті - двигуни, кабіни пілотів різних літаків (зокрема і 747), і пара турбін.
цікаво що перші авіаційні двигуни це 60 к.с. при більшій масі за жигулівський двигун. Може то приробити своїй Стефуні крила?

Факт того, що ми не дуже помітили як провели 2.5 години в музеї. Наступна зупинка - Los Gatos